У дитячих листах до святого Микола поміж цукерок, одягу, іграшок одне-єдине найзаповітніше бажання – аби тато швидше повернувся додому з війни. Такого листа вже написали п’ятеро маленьких Брикіних: Ангеліна, Павлик, Іванко, Богданчик та Аня. Нині їхній тато Павло Брикін воює під Донецьком.
Про багатодітну родину Брикіних з Івано-Франківська «Репортер» дізнався від волонтерів благодійного фонду «Майбутнє Прикарпаття». Нещодавно фонд створив у мережі Facebook окрему групу – «Кризові сім’ї учасників АТО». Є там і Брикіни. Вирішили познайомитись ближче…
Вони з нетерпінням чекають свого тата
У дверях малосімейки на вулиці Сухомлинського в Івано-Франківську «Репортер» зустрічає невисока тендітна білявка – Оксана Брикіна. Одразу й не скажеш, що вона мати п’яти дітей.
Із маленької кухні до гостей з обіймами налітає маленьке усміхнене чудо із заплетеними двома хвостиками – це п’ятирічна Анна. Не боїться чужих, веде на кухню, де із зацікавленими поглядами сидять її старші братики та сестричка.
Оксана проводить екскурсію квартирою – аж однією кімнатою. Дивуєшся, як родина із семи людей взагалі тут може поміщатися – на тих 13 квадратах! Жінка каже, що з житлом у них таки проблема, бо діти ростуть. Будуть пробувати ставати на чергу.
Усі вільні стіни квартири обклеєні дитячими грамотами та фотографіями, а ще медалями. Там, де найбільше – то найстаршої, Ангелінки. У свої 11 років дівчинка вже є чемпіоном України з фрістайлу (лижний спорт). Займається ним з п’яти років. Ангелінка захоплено розповідає про свої тренування, поїздки на Буковель, як робить сальто на лижах. Дівчинка встигає на тренування, гарно вчиться у школі, а ще помагає з уроками молодшим братам.
В іншому куті медалі 10-річного Павлика. Їх поки що дві. Він затятий футболіст, а ще займається тайським боксом. З кухні до кімнати підбігає восьмирічний Іванко, хвалиться, що також матиме медалі, бо й він займається тайським боксом, а крім того, гімнастикою. Спортивну тематику підхоплює і семирічний Богданчик – мовляв, також буде займатися, але спершу піде до школи. П’ятирічну Аню Павлик уже вчить боксувати.
«Тато, коли їхав, то казав нам, аби ми Аню захищали, бо вона наша маленька квіточка», – кажуть брати.
Голова сімейства Павло Брикін зараз воює на сході, неподалік Донецька. До війни працював зварником, охоронцем, рятувальником. На військову службу батька п’яти дітей мобілізували у травні цього року. Нині він – гранатометник 58 бригади.
«Йому приходили дві повістки, – розповідає Оксана. – Після третьої сказав, що не може далі сидіти – йде воювати. Я відмовляла, бо ж як сама лишуся з п’ятьма дітьми?! І свекруха просила не йти. Але він раніше був військовим, а там фахівців дуже бракує».
Про батька Оксана дітям спершу говорила, що той у відрядженні, лише з часом розповіла правду.
«Стараюся, як ідуть теленовини, перемикати і менше їм показувати, – говорить Оксана Брикіна. – Богдан як бачить якогось чоловіка у формі, то все думає, що то тато. Десь з книжки повистригав сторінки, де люди у формі. Каже, там тато. Зберігає це все у своїй шухлядці, переглядає».
Зо два тижні тому Павло Брикін приїздив додому – лише на три дні. Оксана пригадує, що був якийсь тривожний.
«Тато мамі розу привіз, – Ангеліна показує на засушену троянду в кутку. – Вона її до сих пір тримає».
Велика родина Брикіних мешкає у малосімейці на 13 квадратах
З батьком діти чи не щодня спілкуються по телефону. Хлопці все випитуються його за зброю, за собак, яких місцеві позалишали солдатам, коли виїздили. Старший Брикін цікавиться їхніми успіхами у школі.
«Особливо часто питає за Павла Павловича, – сміється Ангелінка, – бо у нього є двійочки. Коли приїздив додому, то тата до школи викликали».
Павло мовчить, лише опускає очі. Оксана каже, що вона надто м’яка, а чоловік тримав дисципліну. Жінка зітхає, що їй важко самій, але мусить справлятися.
«Я тата не боюся, бо він мене любить», – гонорово каже малий Богдан. «Тато всіх однаково любить», – відрізає Ангеліна. «А я зате більше на нього схожий», – говорить вдоволений Іван.
«А ви знаєте, хто наш тато? – запитує Ангеліна. – Наш тато – герой! А ще його там називають «Колдун». Ну, у них можна називати Павло, але тато говорив, що Павлів там багато, тож у кожного своє прізвисько. От, він, наприклад, «Колдун».
«Листа Миколаю написали?» – запитуємо малюків.
Діти хором кивають та перелічують усі побажання: робот, цукерки, шкарпетки, курточка рожева з пасочком, лялька, лижні рукавиці та окуляри, кросівки та ще багато цікавого та потрібного.
«А знаєте, що я замовив Миколаю? – каже малий Іван. – Автомат. Поїду з ним туди і скажу: «Тату, тепер їдь додому, а я буду замість тебе».
Comments are closed.