Анастасія й Петро Малійови півроку тому переїхали на Прикарпаття з Луганська. Петро – фокусник (і це не характеристика, а фах!), дуже хоче розвивати це мистецтво у нас, а Настя – художниця. Менше місяця тому в них народилася, як вони самі кажуть, перша бандерівочка в сім’ї – донечка Антоніна.
Малійови розказали «Репортеру» про інший Луганськ – творчий, патріотичний, яким вони намагалися його робити, але мусили їхати звідти.
За смачним чаєм з м’ятою та поки в колисці спить маленька Тоня, Малійови розповідають про себе.
До того вони жили у селі Переможне, неподалік луганського аеропорту. Це рідне село Петра, українськомовне. Настя родом із Рубіжного, нині це прифронтове місто.
У Переможному раніше була українська школа, яка зараз, при сепаратистах, стала російською. Колись село називалося Шмідта, бо то була німецька колонія. А ще у 1947 році сюди переселили багато лемків. Так, у Петра дід з бабцею – лемки-переселенці.
Настя сміється, що її чоловік був першим патріотом на селі. Завжди на свята вдягав вишиванку, а щороку на День незалежності вивішував український прапор. Петро заперечує, каже, що й без нього патріотів там вистачало. Але коли рік тому в Переможне почали заїздити чеченці, стало страшно і всі прихильники України мусили повиїжджати. Молоді люди розповідають, що свої ж почали складати списки патріотів і тих, хто помагав українським військовим, бо ж стояли в аеропорту. Багато людей за це розстріляли…
Рік тому Малійови виїхали з Луганська. Спершу жили у Києві, бо мали там багато знайомих. Думали, що ненадовго, що згодом повернуться додому, навіть із речей не все забрали, лиш те, що могли нести в руках. Потім зі столиці поїхали до Настиної матері в Рубіжне, але там також було неспокійно, тож вирішили знову їхати. З січня молода родина живе на Прикарпатті.
Перед ними восени тут оселилися батьки та бабуся Петра. Вся родина живе у невеличкій недобудованій хаті. Господарі запропонували пожити, поки не почнуть остаточну будову. Отже, Малійови ще мають півроку.
Мати Петра влаштувалася на взуттєву фабрику, батько знайшов підробіток. Молоді люди кажуть, що батьки особливо переживають, бо ж усе, що нажили, мусили залишити. Особливо важко бабусі – дуже хоче повернутися. Малійові-старші займалися фермерством, мали поля, техніку, худобу. Цим і заробляли.
А Настя з Петром – творчі люди. Він – фокусник! Закінчив відділення естрадно-циркового мистецтва в Луганському коледжі культури і мистецтв. Мав багато концертів, виступів на фестивалях. Щороку в Луганську проводили міжнародний фестиваль «Циркове майбутнє», де Петро був постійним учасником.
Розповідає, що жанр фокусів можна поділити на маніпуляцію та ілюзію. Маніпуляція – це спритність рук, а ілюзія – робота технічна, з апаратурою, асистентами. Він працював в обох жанрах. Мав свою майстерню, де робив реквізити для номерів. Малійови розповідають, що навіть мріяли зібрати своє велике магічне шоу, але…
У Петра є свої авторські виступи та чимало класичних номерів. Як усі поскладати, то виходить 40 хвилин суцільної магії. Настя часто допомагала чоловікові – була його асистенткою.
«Я ховалась у спеціальний ящик, а Петро мене проштрикував шаблями, – розповідає вона. – Потім я воскресала. Це його коронний номер, називається – «Орігамі».
Є ще номер, де Настя вже могла помститися чоловіку. Обмотувала його залізними ланцюгами та закривала на кілька замків, накривала темною тканиною і за кілька секунд він звільнявся.
Фокусників в Україні не так багато і всі знаються між собою. Петро каже, у Франківську взагалі нема. Отож він у нас тепер перший. Роздав своє резюме по агентствах, які влаштовують свята, чекає.
Настя – художниця, а ще минулого року закінчила факультет журналістики, але диплом не встигла забрати, бо, каже, якраз почалася бійня.
Вона працює в різних техніках, але особливо їй подобається графіка. З вагітністю і народженням дитини почала робити дитячі розмальовки. Має кілька замовлень на ілюстрації до дитячих книжок. Показує багато ескізів. Дуже красиво. Особливо вражають зображення ляльок-мотанок у камуфляжі з дітками на руках. Одну з таких картин Настя продала на аукціоні, який організовує ініціатива «Поранені SOS». За вилучені кошти купили маленькій Тоні дитячу коляску.
У Лисці Малійовим подобається, а особливо сподобався Франківськ. «Відчула якийсь затишок, – говорить Настя. – Нема відчуття, що я чужа».
Але вони дуже сумують за Луганськом. Розповідають, що вони там завжди тусувалися серед творчої молоді. Три роки підряд організовували «Шевченко-фест» у культовому місцевому арт-кафе «Чіллаут Донбас». Щороку запрошували музичні гурти, влаштовували поетичні читання, кінопокази, ярмарки українських книжок. Настя робила виставку власних плакатів до афоризмів Шевченка, а хедлайнером завжди був кобзар – Живосил Лютий.
«У перші два роки людей не дуже збиралося, – пригадує Настя. – А в останній рік, якраз коли почався весь той бардак, людей прийшло чимало. Підтримали наші місцеві ультраси. Фест провели за зачиненими дверима, бо того дня якраз заїхали «товариші» з Ростова і захопили Луганську ОДА».
Це не перша акція, яку організовували та підтримували Малійови. Були ще різні патріотичні флешмоби, Євромайдан у Луганську, щонеділі виходили на віче. Настя, до речі, була співорганізатором акції «Вишиванка на дорозі». Тоді у центрі Луганська активісти розмалювали на бруківці орнамент української вишивки. Таке було вперше в Україні. Згодом подібне стали робити й в інших містах.
«Тут у всіх Луганськ асоціюється з чимось сірим, – говорить Настя. – Ні, це було гарне місто з хорошими свідомими людьми. Усі намагалися щось робити, змінювати, але мусили виїхати».
Comments are closed.