Соціум

Коли діти далеко. На Франківщині живе майже 43 тисячі самотніх пенсіонерів

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Від cтарості не можна ані втекти, ані відкупитися. Звісно, добре, коли люди на схилі літ живуть поруч із рідними людьми. Але ситуації бувають різними і часто старенькі залишаються зовсім самі у чотирьох стінах.

Усе вирішують гроші

Питання догляду за людьми похилого віку в Україні та в країнах Заходу вирішується по-різному. До прикладу, в США вважається нормою для літніх людей, які наблизилися до 80 років, проживати у спеціальних комплексах і будинках, де за ними доглядають. В основному, це приватні установи, які більше схожі на готелі, ніж на лікарні. Їхні послуги коштують чимало, але в таких будинках є вся необхідна спеціалізована допомога. Офіційно щомісячне проживання з елементарним доглядом (без лікування) у США коштує в середньому 3500 доларів на місяць.

Фінансується це все за рахунок власних коштів пенсіонерів: хтось має заощадження, хтось повністю перераховує пенсію.

В Україні теж є приватні пансіонати для людей похилого віку. Ціни різні – від 7000 до 17 000 грн на місяць, а то й більше. А ще там вимагають передоплату – в залежності від того, на скільки часу укладається договір. У будь-якому випадку звичайним пенсіонерам такий заклад не по кишені.

Натомість доглядом за старенькими в нас займаються соціальні служби. В основному роблять це безкоштовно, але є й платні послуги.

Заступник директора обласного департаменту соціальної політики, начальник управління соціального захисту населення Степан Микицей каже, що на Прикарпатті є 19 територіальних центрів соціального обслуговування. Десять із них мають стаціонарні відділення, де люди пенсійного віку перебувають цілодобово. Загалом у 2016 році під опікою соціальних працівників перебували 42 689 осіб.

«Щороку в першому кварталі кожен сільський, селищний чи міський голова подає інформацію в територіальні центри про кількість людей похилого віку, які потребують догляду, – розповідає Степан Микицей. – Якщо люди не проти, щоб їм допомагали соц­працівники, з ними укладаються договори. Там прописується, який соціальний робітник та які послуги має надавати. Як правило, один соціальний працівник обслуговує від шести до дванадцяти людей. Він має свій графік і згідно з ним приходить до тієї чи іншої людини».

Так, соцпрацівники допомагають пенсіонерам приготувати їжу, ходять у магазини. Якщо є потреба, можуть викликати лікаря чи оплачують рахунки за комуналку. Звісно, гроші на все це дають пенсіонери, але обслуговування – безкоштовне.

Буває, що людям треба щось помогти по господарству – прибирати, помити вікна, випрати одяг чи допомогти зібрати урожай. Але такі послуги вже вважаться платними.

«Загалом минулого року ми надали 2 479 платних послуг 302 жителям області, – каже Степан Микицей. – Та, на жаль, через малу пенсію, мало хто може це собі дозволити».

Від аплікацій до священика

Директор Івано-Франківського територіального центру соціа­льного обслуговування Марія Кушнір розповідає, що їхній центр ділиться на три відділення, які працюють з пенсіонерами. Перше – відділення соціальної допомоги вдома. Працівники саме цього відділення допомагають літнім людям з хатніми справами. Друге – відділення надання адресної грошової допомоги.

«Це відділення обслуговує малозабезпечених людей, – поя­снює Марія Кушнір. – До прикладу, ми створили безкоштовну майстерню з ремонту взуття. Також в нас є волонтери, які так само безкош­товно надають перукарські пос­луги. Буває, допомагаємо з одягом. Крім того, цьогоріч понад 300 франківських пенсіонерів отримають продуктові набори до Великодня».

Третє відділення – денного перебування. Туди пенсіонери приходять випити чаю та поспілкуватися між собою. Також тут діє так званий Університет третього віку.

«Є сформовані три групи, – розповідає Марія Кушнір. – Одна робить різні аплікації та картини. Друга – вчиться працювати з ком’ютером, бо літні люди теж хочуть це вміти. Третя група – здоров’я, вони займаються лікувальною фізкультурою. Волонтери навіть читають спеціальні лекції, як правильно виконувати вправи, щоб не нашкодити здоров’ю. Разом із тим, щомісяця до нас приходять священники з духовної семінарії, яким люди можуть поставити всі запитання, які їх хвилюють».

За словами пані Марії, в минулому році структурні підрозділи територіального центру обслужили 2 208 осіб. Цьогоріч – 1 490 людей за перший квартал. Вдома обслуговуються 468 пенсіонерів.

Треба остерігатися шахраїв

Скористатись послугами соціальних працівників можуть не всі. Адже вони доглядають лише за тими людьми, в яких немає рідних чи опікунів. Перед тим, як укласти договір про обслуговування, департамент соцполітики ретельно перевіряє інформацію, позаяк може з’ясуватися, що старенькі вже уклали з кимось договір про утримання. Але трапляються винятки.

«Буває, що діти наших підопічних перебувають у місцях позбавлення волі або хворі на алкоголізм чи наркоманію, – пояснює Марія Кушнір. – Такі випадки розглядає спеціальна комісія, яка створена при виконавчому комітеті, і виносить рішення».

Крім того, є ще одна категорія пенсіонерів. Це люди, діти яких їздять на заробітки за кордон і готові платити, лише б за їхніми батьками хтось доглядав. Трапляються й такі, що взамін готові віддати квартиру у спадок, але й тут не все так просто.

«Недавно мені запропонували доглядати за старенькими людьми – жінці вже за 80, вона лежить і потребує цілодобового догляду, чоловік теж ледве ходить, – розповідає франківчанка Еріка Кожоміна. – Донька в них за кордоном, як може, допомагає, але цього замало. Вони запропонували мені доглядати за ними – за квартиру. Я відмовилась, бо в мене самої мама старенька і син на інвалідності, тому жити з ними і приділяти їм всю свою увагу я б не змогла».

Жінка каже, перш ніж братися за таку роботу, потрібно ретельно зважити усі «за» та «проти», правильно прописати умови договору. Бо траплялись випадки, коли квартири, які обіцяли у спадок доглядальницям, належали іншим людям.

З фінансового боку такі угоди теж не завжди вигідні.

«Зазвичай люди, які на таке зголошуються, сподіваються, що їхні підопічні проживуть 3-5 років, – говорить Еріка. – Та насправді вони можуть прожити ще 10. Звісно, спершу всі беруться за роботу з благими намірами, але людська природа з часом бере своє, з’являються недобрі думки. Оскільки з часом ця квартира може вже нічого не вартувати».

Так, каже вона, потрібно остерігатися шахраїв, які за квартиру і з світу звести можуть: «Почали з’являтися якісь приватні фірми, які користаються з такої ситуації – переписують на себе квартири, а стареньких просто виселяють, або допомагають їм «піти».

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.