«Дякую групі, що помогли мені знайти дружину. 14 червня з нею познайомився, 4 липня зустрілись, 13 липня я зробив пропозицію, а 15-го – ми одружилися. Хух, як з парашутом», – пише десантник Ярослав у популярній групі в соцмережі «Атошні знайомства». Він у військовій формі чекає біля вівтаря на кохану в білій сукні – таких атошних весіль волонтери організували вже чимало. Бо, незважаючи на війну, місце для любові є завжди. Іноді кохання і виникає – саме на війні.
Дід приємно здивував
«Де ти моя, бандерівочко? Відгукнись», – пише у спільноті «Атошні знайомства» Олександр із Дніпра. Під дописом чимало коментарів. І таких постів тут багацько, як від чоловіків, так і від жінок.
У лютому 2015 року дніпровські волонтери заснували цю групу спершу як майданчик для спілкування однодумців, патріотів, волонтерів та бійців АТО. Але вже скоро на перше місце вийшли романтика й кохання, бо ж без них ніяк. До групи доєдналося багато самотніх бійців і дівчат. Нині там – майже 40 тисяч людей.
«Зараз у нас з’являється все більше постів про освідчення, весілля, пишуть про народження діток, – розповідає Людмила Маркова, одна з адміністраторів групи. – Усі ці люди знайшлися тут, у групі».
За словами Людмили, активніші дівчата, хоча чоловіків більше. «Просто хлопці не завжди можуть бути на зв’язку – хтось у наряді, хтось на завданні, в когось нема мережі, – пояснює вона. – Вікова категорія – від 30 до 45 років. Є й такі, кому за 50 і 60».
Людмила розповідає про бійця з позивним Дід. Йому понад 60 років, зареєструвався у групі, чим приємно здивував усіх. А найбільше люд зрадів, коли два місяці тому Дід написав, що розписався з Надією – однією з учасниць спільноти.
Є окремо альбоми хлопців, які шукають свою половинку, а окремо – дівчат. Одні до одних заходять на сторінки, читають дописи, хто сподобався – пишуть приватні повідомлення. Так воно й працює.
Мужні шукають чарівних
Заходимо й ми в альбом – «Мужні чоловіки бажають познайомитись». Тут фото бійців у формі, зі зброєю, з котиками, песиками – певно, під сотню. Хтось виставляє свої фото двічі, а хтось й тричі. Майже під кожною світлиною підпис від бійця.
От, Віталій з Ірпіня пише: «Українець. Неодружений. Цікавлять творчі, сучасні україночки худорлявої статури. Можна з дитиною».
«Якщо тобі буде сумно – я прийду й обніму тебе, вислухаю, спробую зрозуміти, підтримати. Якщо знадобиться допомога – я підставлю плече», – пише Олексій із Дніпра. От, ну що ще треба. Під дописом – сердечко…
«Дівчата, пишемо, не встидаємось», – агітує 28-річний Олег зі Львова.
В альбомі «Чарівні панянки бажають познайомитись» – фотографій ще більше. Більшість світлин без підписів. Хіба от 39-річна Інна пише під своїм, що серед козаків хоче знайти свою половинку.
Ще на одному фото 32-річна Олена з сином пише, що також була в АТО і хоче знайти чоловіка-однодумця для спілкування.
Ризикнув і щасливий
Є у групі й окремі дописи тих, хто вже знайшов свою долю. За словами Людмили Маркової, більшість це не афішує, мовляв, щастя любить тишу. Каже, часто дівчата чи хлопці, які знайшли свою половинку, фото видаляють взагалі.
Серед таких щасливих дописів знайшли Дмитра з позивним Буратіно. Він зараз служить у 93 ОМБ. Каже, група дуже корисна для хлопців, особливо військових, аби не почувалися самотніми.
«Для нас що там важливо – увага, – говорить Дмитро. – На службі особливо не вистачає уваги дівчат та жінок. Ще в цій групі є шанси знайти свою любов. Мені пощастило. Познайомились тут, у спільноті, почали переписуватися на різні теми, стало цікаво, затягло. Через дуже короткий термін ризикнули одружитися. І цей ризик виправданий! Головне в стосунках – навчитися поступатись».
У чоловічому альбомі знайшли і коломиянина – 28-річного Андрія Балацького. Він розвідник батальйону імені генерала Кульчицького, демобілізувався у березні цього року.
«У групі дівчата тут більш підготовлені до знайомств з нами, – каже він. – Вони нас більше розуміють і спілкуватись легше. Їм цікаві наші розповіді, бо на вулиці, коли знайомишся з дівчиною, то відсотків з 80 % точно не хочуть слухати розповіді про війну, лякаються. Коли ти там – важливо мати когось, кому можна виговоритися, поспілкуватися чи банально вбити час».
У тій же групі Андрій подружився з волонтеркою із Кривого Рогу. Вона виховує двох доньок. Він розповідає, що недавно показувала свіжі фото дітей. «Усі усміхнені, такі класні! – говорить Андрій.
Весільні волонтери
Вже рік у Запоріжжі місцеві волонтери започаткували акцію «Кохання перемагає». Її ініціатор – Олена Ярошенко. Жінка з однодумцями організовує весілля для атовців.
Розповідає, що все почалося зі знайомого розвідника з позивним Фантом. Якось він їй написав, чи не могла б допомогти з весіллям.
«На якомусь моменті я розуміла, що бюджет у них обмежений і багато чого вони собі не можуть дозволити, – говорить Олена. – А я давно займаюся весіллями і знаю, як воно має бути, тому вирішила подарувати їм свято. Хотілося, аби все було красиво, бо вони цього достойні, і це найменше, що я могла для них зробити».
Далі Олена почала організовувати весілля і для інших бійців. Жінка від самого початку бойових дій займається волонтерством, двічі на місяць їздить до хлопців на Донбас, тому багатьох знає особисто.
«Є багато знайомих, які одружувалися, але економили на найелементарнішому – на платті для нареченої, – говорить волонтерка. – Тоді ми й вирішили організувати акцію «Кохання перемагає». По всьому місті поширили заклик, мовляв, у кого є сукня і не шкода віддати на безкоштовний прокат для наречених атовців, а також для їхніх доньок? І приносили. Відгукнулися й салони весільних суконь».
За словами Ярошенко, за рік вони організували сім великих весіль, а таких, де долучалися якимись дрібницями, – вже й не злічити.
«Був син капелана, – пригадує Олена. – За кілька днів як він мав їхати на фронт, ми їм з коханою влаштували тригодинне весілля. Доти вони були лише розписані. Він просто якось прийшов і сказав, що не може допустити, аби його кохана була без сукні».
Олена згадує й інтернатівську пару, яка її дуже вразила. Андрій Петров – сирота, після того, як випустили з інтернату, вони з братом сім років жили в люку біля супермаркету. Далі хлопець пішов в АТО, служив у 24 окремій механізованій бригаді. Повернувся і зустрів дівчину зі свого інтернату. Вони розписалися, мають уже трьох синочків.
«Ясно, що весілля вони не робили і ми їм організували, – розповідає Олена Ярошенко. – Ще одна пара була – він «афганець», бомж, а вона волонтер, яка допомагала безхатькам. Робили таке подвійне весілля, до якого долучилося все місто – дарували короваї, торт, сукню, музику організували безкоштовно, машину. Один ресторан накрив фуршет на 15 тис грн.. Це весілля робили спільно з Асоціацією бездомних Запоріжжя і Запорізької області».
Олена була б щаслива, якби подібну ініціативу підхопили інші міста. Каже, це таке свято, яке дає надію на майбутнє, особливо воно важливе для атовців.
«Коли ти бачиш їхню реакцію, коли він стоїть у формі, обертається, а там наречена у білій сукні – у нього сльози на очах і руки трусяться, коли вони обмінюються клятвами – це безцінно! – каже Олена. – Любов – це шанс на адаптацію у мирному житті. Я з власного досвіду бачу, наскільки щасливі ці пари, як для них це важливо. Що таке весілля і любов – це один з найкращих виходів із синдрому війни. Любов – це краще за найкращого психолога. Що більше таких весіль, то більше шансів, що вони нормально повернуться в мирне життя».
