Кафе «Станція» в Івано-Франківську, яке ще називають вільним, атмосферним або антикафе. Компанія молоді, десь до 30 років, переглядає авторське кіно на проекторі. Вони – ніби з 1960-х років: недбало зачесане волосся, в’язані светри, вузькі джинси, коричневі черевики на шнурівках, затерті спортивні сумки, але в руках – Apple-гаджети. Потім у тьмяному світлі кафе всі вони будуть фотографуватися на свої гаджети та обговорювати тенденції авангардної моди. Знайомтесь – хіпстери.
Ця популярна молодіжна субкультура зародилась у середині минулого століття у США. Назва (to be hip) означає – бути в темі. Хіпстери відрізняються безпечним ставленням до життя, незалежністю поглядів і терпіти не можуть усе загальноприйняте. Вони обожнюють моду, сучасне мистецтво, книги-антиутопії – особливо ті, де на обкладинках пише «інтелектуальний бестселер». Слухають рок, техно, реп, джаз, частіше – твори маловідомих музикантів. Кожен хіпстер намагається усі свої творчі пошуки закарбувати в соціальних мережах.
Головна відмінність зовнішності хіпстера – це аксесуари: окуляри, великі дірки-тунелі в мочках вух, рюкзачок, в якому точно має бути записник. А в цьому блокноті мають бути власні хіпстерські або вірші, або замальовки. Якщо натякаєш на хіпстерство, то мусиш володіти хоч одним з цих талантів. Горня кави на фоні власного малюнка, красиво вигнута фіранка – це те, що завжди приверне увагу хіпстера і примусить увімкнути камеру.
Столиця хіпстерів – Лондон, там їх найбільше. Ще вони захоплюються Амстердамом з його вседозволеністю. Трендом вважається мати ровер, а катаючись на ньому, неодмінно фотографувати захід сонця або безлюдні вулички.
Хіпстерів приваблюють великі міста, вони їдуть із провінцій до культурних центрів. Мріють бути фотографами, журналістами, художниками, стилістами, дизайнерами, завжди намагаються бути поблизу витоків моди. Крім того, вони скуповують брендові речі, а незнання провідних брендів вважають чи не найтяжчим гріхом. Улюблена фраза: «Я носив це ще до того, як воно стало модним».
…Франківські хіпстери, навідміну від європейських, не дуже орієнтуються у художніх стилях і нечасто читали те, про що говорять. Реклама, відповідні групи у соціальних мережах в інтернеті, деякі канали телебачення і сьогодні пропагують легке життя із максимумом задоволення. Ця пропаганда охоплює все більше франківських підлітків, які сліпо слідують подекуди абсурдній моді й зовсім забувають про внутрішній аспект цієї субкультури. Тому часто хіпстерів осуджують, називають молоддю, яка втратила особистість в аксесуарах. За завченими чужими словами, ідеями, нерідко ховається нездатність хіпстера думати самостійно.
Платонічне захоплення, спільна зацікавленість мистецтвом, зізнання у віршах – таким є кохання хіпстерів. Для щастя їм потрібен співрозмовник, розуміння. Який там секс за переглядом фільмів і читанням вголос? Поцілунки на фоні озера, обов’язково кілька фото, а от секс – це надто приземлено. Хіпстери намагаються накопичувати радості та розчарування кохання, діляться ними у соцмережах.
Кохання хіпстера, як і його стиль, має бути неповторним, одним на мільйон. Якщо захоплення не є взаємним або партнер не достатньо «хіпстерський», то гірке розчарування виллється у безліч фото з опущеною головою та сумними підписами на кшталт – «усе тлін».
Меріем – псевдонім франківської хіпстерши. Вигадувати собі псевдо – це одне з найулюбленіших їхніх занять. Меріем вчиться у школі, принципово ігнорує точні науки, доводячи вчителів до істерик. «Я не хамка, просто не вмію говорити без іронії». Знайомі називають її зовнішній вигляд неформальним, а поведінку пафосною. «Я часто говорю книжковими цитатами, друзі захоплюються, а от вороги нервуються, бо, напевно, теж так хочуть».
Павло – теж франківський хіпстер, працює у театрі. Каже, в житті не грає жодних образів, а власний стиль з’явився у нього поступово, якось сам собою.
«Момент, коли ви надто точно відчуваєте себе хіпстером – це вже застій і придушення особистості, – каже Павло. – Саме тому багато хіпстерів, по можливості, відмовляться від свого статусу».
