Минулої суботи близько опівночі райцентр підняли феєрверки. Десятирічний Ваня кинувся до вікна, думав, що то обстріл. Потім трохи заспокоївся. Згадав, що не вдома, а Городенка – не їхнє луганське Чорнухине.
Ваня (прізвище не називаємо з міркувань безпеки) приїхав до Городенки три місяці тому разом зі старшою сестричкою Настею та мамою Юлією. Їхній будинок у Чорнухиному межував із блокпостом. Прифронтова зона наклала свій відбиток. Прихильників української армії місцеві називали бандерівцями. До їх числа й потрапила Юля. Жінка готувала бійцям їжу, допомагала облаштувати сховище від обстрілів.
Коли вже стало зовсім сутужно, вояки переконали Юлію перебратися до Городенки. Зараз біженці вже встигли тут освоїтися. Настя навчається у військовому ліцеї на Тернопільщині, Юля працює на птахофабриці, Ваня ходить до школи. От тільки досі сняться йому обстріли. А тут ще й городенківські феєрверки…
До речі, салют був ду-у-уже пишним! Назавтра подію обговорювала чи не вся Городенка. Люди згадували, як стрепенулися при перших пострілах, сприймаючи їх за справжнісінькі. Вираховували, звідки то стріляли. Виявилося, що салютували в кафе на околиці. Хоч міськрада своїм рішенням ще позаторік заборонила феєрверки після 21:00. А тепер, через війну, тим більше не до радісних салютів.
Однак двом родинам, які справляли помпезне весілля, до цього байдуже. Батьки обох молодят працюють у Чехії, родом із села Ясенів-Пільний. Це найбільше городенківське село особливе тим, що тут віддавна їздять на заробітки. І тепер щовівторка комфортабельний бус рейсом Івано-Франківськ-Прага забирає охочих на роботу до Чехії. А ще курсують своїм транспортом місцеві підприємці до Росії, допомагають працевлаштовувати навіть у Челябінську.
Управи на феєрверки насправді нема. Бо зафіксувати рівень децибел має спеціальна служба, яка є в облсанепідемстанції. Зрозуміло, що організувати контроль у Городенці вночі майже неможливо. Тому рішення міськради залишається на рівні декларацій.
Comments are closed.