На щастя, не всі українці знаходять вихід із проблем у заробітках за кордоном. Та й заробітчанство – це не завжди квиток в один кінець. Наприклад, брати Антон і Богдан Микитюки із Городенки, щоб відкрити власну справу, почали з-за кордону. Нині їхня гончарня «Покутська кераміка» відома вже й за межами України.
У глиняній хлібниці, яку тримає Антон Микитюк, хліб зберігається краще
Тиха місцина на околиці Городенки, неподалік живописна водойма. Майстерня – невеликий триповерховий будинок – більше нагадує вулик. Всередині метушаться люди – гончарять, декорують, випалюють, ліплять. Персонал майстерні налічує десь 15 осіб, ще з десяток працюють удома. Але так було не завжди.
У 2009 році Антон Микитюк закінчив навчання в Інституті прикладного мистецтва у Косові та повернувся на Городенківщину. Про студентські роки згадує з посмішкою. Каже, був чи не найгіршим студентом у групі, планів не малював.
«Тоді про майбутнє взагалі не думалося, хотілося гуляти більше. Якби ж я тоді знав, що воно насправді пригодиться, то, може, не спав би на лекціях, – сміється Антон. – Але приїхав із Косова й відбулася розмова з татом. Кажу йому: тату, я великий скульптор! А він: слухай, то, може, ти глиняний посуд ліпитимеш, скульпторе? Спочатку я образився, а потім спробував, заробив на цьому свої перші гроші й поступово втягнувся в цю справу».
Разом із батьком вони побудували піч, під майстерню переробили гараж, змайстрували гончарний круг.
Підхопив думку про власну майстерню і брат Антона – Богдан. Він тоді перебував у Великій Британії на заробітках. Каже, далеко від рідної землі жити не хотілося, адже тут сім’я, рідні, а там, як не крути, – чужі люди, інші традиції.
«На той час я вже три роки працював за кордоном, брат починав в Україні, йому потрібні були кошти на розвиток, – згадує Богдан Микитюк. – Тому повернувся, почав вкладати гроші, будувати печі. Але тільки у 2015 році ми змогли дозволити собі окреме приміщення, бо до того працювали в батьків на хаті».
Спершу штат працівників складався тільки з родичів, але майстерня розвивалась і про неї дізнавалося все більше людей.
Сергій Резніков родом зі Слов’янська, нині успішний гончар, близько чотирьох років тому приїхав на Городенківщину, щоб набратися досвіду виготовлення глиняного посуду. Микитюків знайшов в інтернеті.
«Я приїхав сюди вчитися, бо до того працював на заводах, жодного живого гончаря не бачив у житті, але точно знав, де шукати – на Західній Україні, – розповідає Сергій. – Адже тут люди передають знання з покоління в покоління, вчаться одне в одного. Я вже щось умів, але хотів вчитися ще, вдосконалюватись».
Переїхав Резніков до Городенки у 2014 році, згодом забрав дружину, тут діти народилися.
Майстерня стала відрадою і для Ірини Княгніцької. Після багатьох років роботи в банку жінка захотіла все кардинально змінити. Від знайомих почула, що гончарня потребує працівників і пішла сюди декорувальницею глиняних виробів. Вважає цю роботу легшою морально й фізично, каже, почувається повністю щасливою. Ірина жартує, що із глиною швидше знайшла спільну мову, ніж із людьми.
Ірина Княгніцька пішла з банку і тепер декорує посуд
Цікаво, що тут мають власну концепцію виготовлення глиняного посуду. Вироби перед випалюванням опускають у молоко, щоб надати їм світлого кольору, та обробляють колоїдним сріблом – для лікувально-оздоровчого ефекту. Останнє – це винахід доктора хімічних наук Івана Миронюка. Готовий посуд певний час, поки не вимиються іони срібла, зберігає свій лікувальний ефект.
На верхньому поверсі майстерні є величезна кількість неординарних виробів: дві рибини вкупі, мінотавр, жіноче тіло, дракон, який тримає квіти. Усе це – витівки місцевого художника Юрія Неміша. Він черпає натхнення з Давньої Греції – Сократа, Піфагора.
Художник Юрій Неміш черпає натхнення з Давньої Греції
Щомісяця цех гончарних виробів виробляє близько 10 000 одиниць товару. Ціна виробів коливається від 20 до 140 грн і залежить від складності виконання. Наприклад, набір глиняного посуду «Шляхтянський» на 12 персон обійдеться майже у 1700 грн.
У майстерні вдалося зустрітись і з Флорісом Шмуккі, представником іспанської компанії «Miaustore S. L.». Фірма спеціалізується на доставці на продаж різноманітних виробів у Європу та Америку. Флоріс – із Швейцарії, в компанії він недавно, але уже встиг попрацювати з країнами Азії, зокрема з Китаєм. Доставка звідти виявилося надто дорогою, тож довелося шукати підприємства поближче. Наприклад, глиняні фонтанчики для пиття, які для Європи виготовлятимуть у Городенці, коштуватимуть там 60 євро, а собівартість виходить удвоє дешевшою через доставку Чорним морем і недорогу робочу силу.
«Що мені подобається в цій майстерні, то це те, що вони молоді та ініціативні, – говорить Флоріс. – З ними легко домовитись, а найголовніше – вони знають англійську, що значно спрощує налагодження стосунків. Для України це досить незвичне явище».
І тут хочеться додати: от коли підприємства на кшталт «Покутської кераміки» стануть в Україні явищем звичним, тоді українці житимуть і зароблятимуть вдома.
