Коли історія міста переплітається з якісними матеріалами, високою вимогливістю, уважністю до деталей і ручною роботою – виходять вироби майстерні шкіри «Batorego».
Цим матеріалом про Олександра Захарчука та його вироби зі шкіри «Репортер» продовжує розповідати про франківців, які відроджують ремісничі професії, додають їм сучасного звучання та перетворюють їх у бізнес.
Спочатку був Youtube
Працювати зі шкірою 29-річний Олександр, маркетолог і підприємець, почав у 2014 році. До того, каже, до ручної роботи не брався взагалі. Побачив гарне атмосферне відео на Youtube і взявся шити.
«Перший виріб, який зробив, зберігаю досі, але тепер мені за нього соромно, – сміється Захарчук. – Я захотів щось зробити, але в мене не було інструментів, тим більше, не знав, які саме потрібні. Я просто взяв і купив найдешевшу шкіру, яка була в магазині, й за 15-20 хвилин абияк вирізав ремінець для годинника».
Незадоволений результатами перших спроб, чоловік вирішив вчитися. Почав шукати інформацію в інтернеті, дивитися відеоуроки, розглядати вироби відомих брендів. Та найбільше до продовження пошуків та роботи, каже майстер, його підштовхувала дружина, яка виступила в ролі перших замовників, користувачів і критиків.
«Ідея була в тому, що я хотів робити речі, які або не можна було знайти в Україні, або важко дістати з-за кордону, або вони дорогі, – каже Сашко. – Хотів робити щось своє, і щоб воно було якісним».
Головне – якість і зручність
Сьогодні в асортименті майстерні кілька видів гаманців, клатчі, а вже незабаром з’являться сумки та наплічники. Кожен виріб виготовляється виключно вручну – від підбору матеріалів та макетів до логотипу на торбинках, в яких продаються.
«Мені подобаються вінтажні речі. Тому був у захваті, коли побачив ту шкіру, що зараз використовую, – вінтажну, на якій залишаються подряпини, – каже Олександр. – Спробував знайти її в нас. Але перші шкіри, які замовляв, були поганими».
Після кількох місяців пошуків майстру таки вдалося знайти те, що шукав. Зараз вироби «Batorego» шиються з української шкіри, і це принципова позиція.
«Завод під Києвом бере шкіру наших корів, коней, биків, але використовує технології та хімічні інгредієнти закордонні, тому виходить продукт європейської якості», – розповідає Сашко.
Якщо з якістю виготовлення шкіри українські виробники майстру вгодили, то нитки довелось замовляти аж із США. Їх там виготовляють на сімейній мануфактурі. Домашнє підприємство заснував декілька десятиліть тому батько, тепер його справу продовжують сини. І продовжують досить вдало – нитками користується більшість невеликих шкірних майстерень по всьому світу.
В арсеналі інструментів Захарчука – найрізноманітніші ножі та різаки, а інколи в рух йдуть і підручні матеріали. «Експериментую з усім, – каже він. – Коли ще не знаєш, як робити, то намагаєшся перепробувати ті інструменти, які використовують всі. Наприклад, є в мене різак, яким користуються майстри відомих брендів. Спробував, але мені він не сподобався. Взагалі роблю не так, як всі. Чим зручніше працювати саме мені, те й лишається».
Матеріали та інструменти – задоволення не з дешевих. Чоловік каже, після того, як витрати на них перевищили 3000 доларів, рахувати перестав.
До дизайну в Сашка вимоги не менш суворі, ніж до матеріалів. Головне, каже, щоб було зручно користуватися. Тому все, що виставляє на продаж, спершу намагається використовувати сам, потім враховує недоліки та вносить зміни.
«Однозначно відповісти на питання, чи вигідно цим займатися, не можна. Наразі все, що заробляю, вкладаю в нові матеріали й нові інструменти. Хочеться спробувати інші види шкіри, – говорить майстер. – Півроку в мене була перерва, не працював. Потім знову взявся. Зрозумів, що вже не можу без цього. Як кажуть, руки свербіли».
Про продаж виробів, каже, думав відразу: «Який сенс тоді їх робити, якщо не продавати? Я тоді не так старатися буду. Виключно для себе робити й не ділитися цим – я такого не розумію».
Першими покупцями стали родичі та знайомі. Далі, завдяки соціальним мережам та сарафанному радіо, виробами зацікавилися люди з різних країн. Сашко жартує, що зараз його гаманці подорожують більше, ніж він сам.
Знахідка на горищі
«Назву ніхто не придумував, – розповідає Олександр. – Я довго не міг визначитися, не міг придумати, як би то все назвати. З того всього вибрав Batorego. Це історична назва вулиці, на якій я прожив 25 років. Тепер це вулиця Короля Данила».
Історія міста та будинку, в якому минула частина життя чоловіка, надихають його й досі. «Мене цікавить історія міста, все, що пов’язано зі Станіславовом, – каже Захарчук. – Думаю, це тому, що я виріс в будинку 1910 року. Батьки й сусіди розповідали багато історій про нього. В будинку жила жінка, після смерті якої залишилися речі. Пам’ятаю, в дитинстві любив лазити на горище, ритися в них. Знаходив і розглядав старі фотографії».
Символічним серед знахідок на горищі для майстра став гаманець 1970-х років. Він спонукав працювати у вінтажному стилі.
Попри те, що ручна робота зі шкірою – не основне заняття Сашка, це вагома частина його життя. Сьогодні майстерня чоловіка – невелика кімната у будинку батьків.
«Я б хотів, аби те, що я роблю руками, стало основною роботою, – каже Олександр. – У мене багато ідей. Але зараз не вистачає рук і часу. Підростає син. Йому цікаво, вже зараз береться допомагати. Буду радий, якщо він продовжить мою справу. Можливо, це буде початком нашої сімейної шкірної мануфактури».
Comments are closed.