Автобусом село не врятуєш

Минулої п’ятниці десять районів Івано-Франківщини отримали по одному новенькому шкільному автобусу. Один із них, спеціалізований, для перевезення дітей-інвалідів, відправився в Черченський навчально-реабілітаційний центр. Автобуси куплені за кошти із держбюджету.

До школи за 30 кілометрів

Загалом на Прикарпатті близько 13 тисяч учнів та три тисячі вчителів щоденно потребують транспортування до шкільних закладів. Аби забезпечити підвіз і дітей, і педагогів потрібно ще 127 автобусів.

«Сподіваюся, що на наступний рік ситуація в обласному бюджеті буде кращою, – каже начальник управління освіти і науки ОДА Зінаїда Болюк. – Якщо подивитися на минулі роки, то з держбюджету було куплено 30 автобусів, а з обласного – 61. Тобто ми виконали свою функцію навіть краще. Але останні два роки, коли цифра на освіту залишалася та сама, а зарплати та енергоносії зросли, то на програму «Шкільний автобус» заклали 300 тис. грн. – лише на один автобус. Але цього року ми навіть і того не купили. Оголосили тендер, але ніхто за один автобус змагатися не пішов. Надіємось, що цього року зможемо закласти хоч би на 2-3 автобуси».

Усі нові автобуси розподілили у найпроблемніші райони. Один із них – Городенківський.

«У нас відстань від одного села до школи становить понад 30 км – із Пробабина до Незвиська, – говорить начальник Городенківського відділу освіти Михайло Мицус. – Автобус робив дві ходки, починаючи з сьомої ранку. Крім того, ми ще обслуговуємо дітей із сіл Тлумацького району, які навчаються у нашій школі. Зараз з новим автобусом трохи розвантажимо маршрут».

За словами Михайла Мицуса, дітей возили навіть звичайними маршрутками. Тож тепер вони їздитимуть у спеціальному автобусі, а не тиснутися з усіма пасажирами.

З гори до класу

Великі проблеми з перевезенням у складних гірських районах. Наприклад, село Пробійна Верховинського району. Туди звичайною машиною не доберешся, лише двомостовим транспортом…

Якось доводилось спостерігати, як із Зеленого до Шибеного (Верховинський район) у шкільному автобусі як «шпроти» їхало з десяток школяриків та вдвічі більше дорослих. Хоч у гірські райони і виділяють найбільше транспорту, але цього все одно замало. Верховинський район зараз має 13 автобусів, Коломийський – 8, Косівський – 9, Надвірнянський – 7, Яремче – 12 (усі яремчанські автобуси придбані за рахунок спонсорів).

В управлінні освіти запевняють, що катастрофи з перевезенням в області нема. Хоч буває, що все одно всіх дітей не довозять, бо деякі школярі живуть десь, наприклад, на горі за 4 км від школи. Тоді є альтернатива – пришкільні інтернати.

«У Києві теж є діти, що доїжджають по 30 км, у Франківську – по 10 км, але їм ніхто не компенсує підвіз, – говорить Зінаїда Болюк. – Можливо, і це треба вирішити на перспективу – аби автобус забирав з одного мікрорайону дітей і довозив до школи, якщо відстань понад 3 км».

Проблеми оптимізації

Якщо катастрофи з перевезенням дітей немає, то є інша. Це – комплектація шкіл. Ця проблема для Прикарпаття є дуже актуальною. Особливо у Рогатинському та Галицькому районах. Тому рано чи пізно школи закриватимуть.

«Наприклад, у Городенківському районі є кілька сіл, де по 120-140 учнів, але шкіл там немає, – говорить Зінаїда Болюк. – Діти ходять у сусіднє село. І навпаки – є райони, як Рогатинський, Галицький, де у школах І-ІІ ступенів навчаються по 30 учнів, а це – один клас. Утримувати їх дуже дорого. Краще дати автобус і довезти до базової школи, а на зекономлені гроші створити всі умови для тої школи. Це називається оптимізацією, а не просто закриттям».

До речі, закрити школу можна тільки з дозволу територіальної громади, але у відділі освіти ОДА кажуть, що деякі школи можуть позакриватися і самі. Наприклад, у Рогатинському районі припинили роботу два навчальних заклади, бо там не було жодного учня. У селі Дички цього ж району вже немає учнів до шостого класу. Там не одружуються дорослі та не народжуються діти. Зараз у Дичках вчаться 11 старшокласників – вони закінчать школу, а у перший клас наступного року піде лише одна дитина.

«Навчання у цих малокомплектних школах обходиться у 21 тисячу на рік, у міських – 2 тисячі, – стверджує Болюк. – Найкраще зберегти початкові школи, а старших возити у базову, велику школу, де буде все найнеобхідніше для здобуття якісної освіти».