Коли стаються злочини сексуального характеру, та ще із неприродними нюансами, у місті зазвичай починають ходити розмови про те, що злочинець – людина із хворою психікою. Та чи все так однозначно?
І діти, і старі
Розмови про «збочену пристрасть» в Івано-Франківську знову зашуміли після нещодавнього випадку – біля річки затримали голого чоловіка з восьмирічним хлопчиком.
«Міліцію викликала продавщиця з магазину на вулиці Набережній. Вона сказала, що зателефонувати попросив перехожий чоловік, – розповідає Василь Гультайчук, голова прес‑служби УМВС в Івано-Франківській області. – На місце виїхала оперативно‑слідча група».
Зі слів перехожого, міліція дізналася, що він зранку вигулював собаку і побачив таку-от картину: кущі, річка, стоїть повністю голий чоловік і хлопчик без верхнього одягу. «Перехожий не став кидатися на нього з кулаками, хоча мав такий намір, – каже Гультайчук. – Якось так хитромудро повівся, начебто вони знайомі, попросив одягнутися, запропонував випити десь чаю. Пішли разом в магазин і хлопчика забрали із собою».
Зараз ця людина заарештована. Виявилося, що йому 57 років, мешкає він у Калуському районі разом із матір’ю, інвалід з дитинства, кілька разів був у психоневрологічному диспансері. «Сам по собі він не є агресивним. Любив подорожувати, поїхати у Франківськ, покататися на тролейбусі. Так і познайомився з тим хлопчиком», – розповідає Гультайчук. До речі, після затримання правоохоронці виявили ще один факт розбещення цією особою неповнолітнього.
І якщо у цьому випадку йдеться таки про хвору людину, то інший, не менш шокуючий, з психічно хворим не пов’язаний. Нещодавно в одному із гірських районів області молодик років під 30 зґвалтував бабусю 1937 року народження. «Та бабця живе сама. Ввечері, у нетверезому стані, він розбив шибку, зайшов до хати і…», – говорить Гультайчук.
Про те, що сталося, можливо ніхто б і не дізнався, якби бабуся не потрапила до лікарні з переламаним ребром. «Коли людина звертається до лікарів з травмою, вони сигналізують у міліцію. Виїхала оперативно‑слідча група, розпитали бабцю і так дізналися про зґвалтування». За два дні чоловіка зловили.
Дівчата й телефони
Та справді серійні випадки злочинів сексуального характеру, які тримали місто у страху, відбувалися у серпні-вересні 2005 року. «Періодично в органи міліції зверталися дівчата із заявами про пограбування. Невідомий зловмисник підстерігав їх десь увечері, коли йшли додому самі. Затягував на недобудови, забирав мобільні телефони. Та цим не обмежувалося, просив, скажемо так, «інтимної близькості», – розказує голова прес‑служби УМВС в області.
Зі свідчень потерпілих було навіть складено фоторобот. Зі сторони сіл Опришівці, Угорники, Хриплин направлялися патрульні наряди. Працювали групи оперативників – міського та обласного карного розшуків. Наприкінці січня 2006 року його затримали.
На той час була доведена причетність затриманого до дев’яти випадків пограбувань та зґвалтувань. Двадцятирічний парубок жив із матір’ю у Хмельницькій області, вів закритий спосіб життя, ні з ким не підтримував стосунків. Коли приїжджав до Франківська – самотньо проживав на дачах. Про його психічне здоров’я говорити складно…
Безпечні і хворі
Коли стаються такі злочини, то суспільство з великою підозрою та насторогою починає ставитися до психічно хворих людей. Незважаючи на діагноз, стадію – всіх зводять до спільного знаменника: хворий, значить небезпечний.
«Основною профілактикою антисоціальних дій психічно хворих людей стало б те, якби суспільство перебороло свій страх перед психіатрами, – каже Мирон Мулик, головний лікар обласної психоневрологічної лікарні № 3. – Якщо ви бачите у когось із близьких якісь недоречності у поведінці, то треба набратися сміливості і привести до нас».
Кожного року в обласному психоневрологічному диспансері проводиться близько 300 експертиз, які визначають – є людина осудною чи ні. І статистика доволі промовиста: тільки близько 15 з них визнають неосудними. Їх і лікують у примусовому порядку у спеціальних закладах.
Що ж до примусового лікування до того, як людина вчинила злочин, то під нього також потрапляють не багато людей. «Диспансерний нагляд призначається тільки за згодою пацієнта. Якщо він не дає такої згоди, лікар може через комісійний огляд клопотати про призначення йому цього нагляду. Працюють так – ви маєте до мене приходити тоді то і тоді то. Тобто лікар його постійно бачить і корегує стан. Це також вважається профілактикою антисоціальних дій» – каже Мулик.
Можливий варіант і примусового перебування на стаціонарному лікуванні. «Усі наші хворі діляться на дві категорії – 95 % перебувають на стаціонарі добровільно. Вони не є небезпечні. І тільки 5 % госпіталізовують без їхньої згоди. Лікар подає клопотання про дозвіл на лікування в примусовому порядку».
Та з тим, що саме психічнохворі становлять найбільш соціально небезпечну когорту, лікар не згоден і наводить статистику – такі люди вчиняють лише 1 % злочинів. І ще раз додає – не треба боятися психіатрів.
