Ура-Фан або дві години з життя вболівальників

На трибунах вже є кілька десятків вболівальників, переважно це дружини та діти «ураганівців», які приходять на матчі разом із футболістами. У манежі з’являються й перші учасники фан-клубу «Ура-Фан». Їхнє місце — крайній правий сектор центральної трибуни. На вході в зал вони показують спеціальні картки фан-клубу. Це водночас і перепустки на гру, і своєрідні клубні посвідчення. Кожен із них дуже гордий тим, що має цю картку.

Від Кавказу до Балкан кращий в світі «Ураган»!

Вболівальники намагаються прийти на гру заздалегідь. Сьогодні їх 25, загалом же близько 30. Фанати приносять два великі барабани й кілька банерів на стіну. Тут же, в коледжі, фан-клуб має кімнату, де зберігає весь свій реманент. Хлопці скидають куртки, більшість одягає білі футболки з написом на спині «Ураган» 10 років» — спеціальний сувенір до ювілею команди.

«Ура-Фан» — товариство не лише чоловіче. Катерина Микицей в «Ура-Фані» вже понад півтора роки. До неї дівчат у фан-клуб не брали, вважалося, що це не на фарт. Проте своєю відданістю Катя довела, що заслуговує вболівати на рівних із хлопцями. Лише раз з того часу вона пропустила домашній матч «Урагану» — 15 січня проти хмельницького «Спортлідера+», — через сильну застуду. Ріелтор за фахом, вона побувала на численних виїзних матчах «Урагану», від Львова до Луганська.

«По суті половина з тих кричалок, які в нас є, мого авторства, — каже Катерина. — Крім того, разом із Дмитром Чуйком ми написали гімн «Ура-Фану». Найвдаліші мої кричалки: «Будем тут і зараз грати, будем всіх перемагати», «Ураган», вперед до бою, твій фан-клуб завжди з тобою».

Нині Катя вже не єдина представниця прекрасної половини у фан-клубі. Із жовтня минулого року в цьому секторі стоїть і Наталя Процак, першокурсниця івано-франківського політехнічного ліцею. «Я давно люблю футбол, і якось вирішила поцікавитися місцевими фан-клубами, — розповідає дівчина. — Знайшла в інтернетних соцмережах групу «Ура-Фану», вирішила вступити. Прийняли дуже добре, тепер їжджу з усіма й на виїзди». Першою грою «Урагану», яку Наталя побачила вживу, був матч зірок до 10‑річчя клубу. Ту святкову атмосферу, каже, не забуде ще довго.

У фан-секторі ніхто не сідає. Вони весь час на ногах — і з солідарності з футболістами, і від великих переживань за свою команду, і для того, аби дати приклад інших глядачам, як треба вболівати. М’яч в «Урагану» — одразу звучать барабани, скандування «Вперед, Станіслав, і ми з тобою!», «Від Кавказу до Балкан кращий в світі «Ураган»! Барабани задають ритм. Фани кричать, хлопають, заводять і гравців, і зал. Атмосфера — неймовірна. Та щойно м’яч відбирають футболісти з Рівного, «наші» гучно гудять — своєрідна психологічна атака на суперника.

5 червня 2011 року. «Ураган» у Львові переміг «Енергію» в серії плей-офф і став чемпіоном України. Ті п’ять матчів наразі є найкращими спогадами «Ура-Фану»

Фан-клуб побував у всіх містах, де грає улюблена команда. А вперше про фанатів «Урагану» Україна дізналася на початку 2000‑х.

«Тоді не було ніякого офіційного фан-клубу, — згадує Роман Стречковський, якого ще називають фаном номер один за те, що за 10 років він не пропустив жодного домашнього матчу команди. — У Львові грали з нині вже неіснуючим «ТВД». Після цієї гри газета «Спортивка» писала, як кілька «божевільних» фанатів з Івано-Франківська перекричали весь спорткомплекс «Галичина».

Офіційно про заснування «Ура-Фану» повідомили на прес-конференції у квітні 2009 року. Засновниками фан-клубу стали той же Роман Стречковський, Іван Цимбала та Андрій Менів.

«У нас зав’язалися приязні стосунки з фанатами з Рівного, Єнакієвого, — розповідає нинішній голова наглядової ради фан-клубу Дмитро Чуйко. — А от взаємини з львів’янами та харків’янами якось історично склалися прохолодніші. Можливо, тому, що львівська «Енергія» та харківський «Локомотив» щороку претендують на чемпіонство, і матчі з ними завжди принципові й напружені».

Один із давніх членів фан-клубу Олександр Візінський щоразу стоїть на верхньому ярусі фанатського сектору. Як каже 25‑річний чоловік, це не забобони, просто він має невисокий зріст, і зверху йому краще все видно. «Ми завжди віримо в команду і в те, що вона здобуде перемогу, — говорить Олександр. — Звісно, бувають і поразки, але в будь-якому випадку ми завжди з командою».

Деякі українські клуби, як от львівська «Енергія», й собі засновують фан-клуби, і наразі це робиться за прикладом та шаблоном франківського «Ура-Фану». Сьогодні фан-клуб не обмежується простим уболіванням. Час від часу фанати влаштовують товариські турніри між керівництвом, адміністрацією «Урагану», командою журналістів, виставляють і свою збірну. Влітку фан-клуб планує проводити акції для дітей, аби популяризувати футзал.

Того п’ятничного вечора гра з «Кардиналом» виявилася непростою. В середині другого тайму польський легіонер «Урагану» Павел Будняк забив гол, та всі розуміли, що рахунок 1:0 є дуже хитким. Напруга трималася до останніх секунд. А коли пролунала фінальна сирена, і зал рушив до виходу, «ура-фанівці» стояли у своєму секторі до кінця. Вони аплодували команді — команда аплодувала їм.