Тирани в домашніх тапочках

Розповісти про те, що у вас було, чим, тим більше, є домашнє насильство не наважується практично ніхто. Бо це соромно. Це б’є по власній гідності. Це просто не прийнято. Але замовчування може принести значно гірші наслідки.

Насильство у сім’ї – дуже небезпечне. Нині доводиться чути про те, як на побутовому ґрунті батько вбиває сина чи жінка свого чоловіка. Багатьох цих трагедій могло й не статись, якби проб­лемам всередині сім’ї в Україні приділялося більше уваги. В Європі з проблемою домашнього насильства працюють вже десятки років. Найбагатший досвід боротьби з цією «хворобою суспільства» накопичили у Швеції, Данії, Німеччині, Польщі, Великій Британії. Україна підтягується до них, приймаючи відповідні зміни до свого законодавства. Та часом цим все й завершується.

Ірина Кравчук, головний спеціа­ліст сектору сімейної і гендерної політики та протидії торгівлі людьми управління сім’ї та молоді ОДА каже, що моніторинг цієї проблеми в області ведеться з 2001 року. Нині з приводу домашнього насильства звертаються більше людей, ніж у попередні роки. У наших реаліях це свідчить не про погіршення ситуації, а радше про те, що люди більше відстоюють свої права.

Нещодавно у Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ відбувся круглий стіл, присвячений цій тематиці. Організатори мали на меті полегшити діяльність дільничних інспекторів міліції. У міліції саме на їхні плечі випадає найбільше роботи з сім’ями та попередження насильства.

Як розповіла Ірина Басиста, начальник кафедри адміністративного права, адміністративного процесу і адміністративної діяльності ОВС цього вишу, минулого року тут впровадили спецкурс, присвячений насильству в сім’ї, розробили перший в Україні посіб­ник із цих проблем для майбутніх дільничних інспекторів. Є надія, що вони тепер краще працюватимуть на цьому вкрай складному «фронті».

У вересні 2009 року в Україні, крім багатьох змін у законодавстві, з’явилася спільна інструкція, яка регламентує діяльність міліції, влади та громадських організацій щодо насильства в сім’ї. За своєю суттю вона є надзвичайно ефективною, каже Ірина Басиста. Але багато питань виникло щодо її реалізації.

До прикладу, в законах з’явилося таке поняття, як корекційні програми для правопорушників. Корекцію має проводити фахівець з метою перевиховання та психологічного виправлення насильника. Причому введена адміністративна відповідальність за непроходження таких програм. Та на практиці до їх реалізації ще дуже далеко.

«На жаль, вузьких спеціалістів, які б займалися такою корекцією, в нас немає, – говорить начальник управління сім’ї та молоді ОДА Ростислав Заремба. – Переважно у штаті центрів соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді є психологи, які займаються і цим. Немає й самих програм. Психологи самотужки розробляють способи супроводу проблемних сімей».

Натомість деякі теперішні методи впливу на насильників ще більш ускладнюють і без того проб­лемне життя родини. Поширеною є практика накладання штрафу на порушника. І мало хто замислюється, що фактично – це штраф усій сім’ї. А тимчасова ізоляція без відповідної роботи з людиною теж не вирішує проблеми.

Наразі в нашій області діє єдиний центр соціально-психологічної допомоги у Верховині. Тут можуть одночасно перебувати 30 людей з проблемних сімей. Протягом трьох місяців їх забезпечують проживанням та харчуванням. Тут їм допомагають вирішити ситуації, у яких перебувають родини.

Про проблеми своєї сім’ї можна звертатися практично до всіх – влади, міліції, закладів освіти, охорони здоров’я. Усі вони зобов’язані реагувати. Багато буденних речей нині сприймаються як нормальні, хоча є насильством. Складно уявити собі, що в міліцію прийде жінка зі скаргою на те, що чоловік не дає їй грошей, тобто чинить економічне насильство, або ж погрожує вбити (психологічне насильство). Сім’ї звикають до таких речей і продов­жують із цим жити.

«Основи європейського законодавства дуже тяжко накладаються на наші реалії, – говорить Заремба. – Тому найбільше уваги ми приділяємо фактам фізичного насильства та психологічного насильства, коли в сім’ї є неповнолітні діти».

А найбільша проблема – самі люди. Як у владних коридорах, так і в міліції говорять, що потрібно ламати стереотипи. Насильство у сім’ї – це не приватні проблеми. Родичі – не власність, а такі самі громадяни, що мають усі права, передбачені законом.