Вчителька біології з франківського навчально-реабілітаційного центру Софія Савчук організовує в закладі куток аніматерапії. Каже, особливим дітям, які у них навчаються, спілкування з тваринами дуже корисне. Гроші на куток збирають через соцмережі.
До уроку біології – готові
Хороші й розумні
Навчально-реабілітаційний центр знаходиться у дворах на вулиці Хоткевича. Ніби звичайна маленька школа – от і жовтий автобус, який чи то привіз дітей, чи то збирається їхати по них. Тільки дуже вже тут тихо, ніхто не бігає, не галасує…
Софія Савчук виходить назустріч до вхідних дверей. «Ви б самі до нашого класу не дійшли», – сміється вона. І, справді, такого лабіринту коридорів ще варто пошукати. На ходу розповідає, що їхній центр поділений на дві частини. Одна – для дітей з розумовими вадами, вона на вулиці Військових ветеранів, інша – для дітей з порушеним опорно-руховим апаратом, сюди ми і прийшли. «У нас медична частина хороша – там і масажі, і різні процедури, – продовжує вчитель. – Діти вчаться за програмою загальноосвітньої школи, але вона розтягнена на 12 років. Хороші вони у нас, розумні».
«А ось тут і буде наш живий куточок», – на хвильку зупиняється вчителька й показує невелику кімнатку біля сходів. За два кроки – двері біологічного кабінету, вивіска каже, що тут учиться 10 клас. За партами уже сидять учні. Дівчатка про щось неголосно перемовляються. А високий чорнявий хлопчина прибирає біля клітки з двома зеленими папугами.
«То вони після вихідних тут понасмічували», – сміється пані Софія, а папуги, ніби обурюючись, голосно кричать. У класі є ще величенький акваріум з рибками гурамі та молюсками ампуляріями, ванночка з чотирма червоновухими черепахами. Вчителька каже, що живуть у них ще й білі акваріумні жабки і навіть маленький сомик. Але зараз вони у неї вдома, підліковуються. Ну і, звісно, є тут парочка нерозлучників – так називається той вид папуг. «Жанна-Марія, скажи, як їх звати», – зачіпає вчителька одну з дівчат. «А чого зразу я?», – ніяковіє та. «Бо ж ви їх називали», – жартує далі жінка. «Ні, то вчителька з історії, – уже й собі сміється дівчинка. – Сулейман і Юрем».
До цих папуг-нерозлучників Софія Савчук планує докупити ще кілька хвилястих
Діти й далі старанно не звертають уваги на сторонніх. Хлопчина насипає папугам корму. Худорлява дівчинка ходить по класу, тримаючись за ходулі. А ось прибув і ще один хлопчик – його привезли на візку. Викладають на парти підручники і зошити, скоро почнеться урок. А ми маємо трохи часу поговорити.
Від них хтось залежить
За словами пані Софії, спілкування з тваринами дуже помагає таким особливим діткам. «Перш за все – це заспокоєння нервової системи, – пояснює вона. – Тому що діти з ДЦП мають ураження центральної нервової системи. Далі є в нас учні з аутизмом, медики кажуть, що ці діти можуть не говорити з людьми, а набагато більше відкритися тваринам. Але, звісно, все це індивідуальне».
Кожен їхній учень має свою специфіку, але до тварин усі ставляться однаково позитивно, запевняє Софія Савчук. Минулого року була можливість возити дітей на іпотерапію, на жаль, цього року вже не виходить, той приватний іподром закрився. «Але те, що у наших силах, ми робимо, – каже жінка. – Чи дати їм ту саму черепашку на руки потримати, чи за рибками поспостерігати. А ще дуже важливо, що діти піклуються про тварин. Бо вони звикли, що опікуються ними, а тут вже й самі розуміють, що їх хтось чекає, що від них хтось залежить». Каже, є один хлопчик, зараз він у санаторії, то наче завідуючий того кутка. Поки вчителька прийде, вже сам і погодує тварин, і навіть на вихідні до них приходить.
Також цілком можливо, що те вміння пригодиться їм у житті. Адже, на жаль, не всі професії їм доступні, а розводити рибок чи черепах – це вже якась можливість додаткового заробітку.
Допомога із Африки
Але ця класна кімната не дуже то й підходить для утримання тварин. Рибки й черепахи – то вологість, запахи, а тутешні медики вже давно натякають, що так не годиться. Папуги – люблять кричати, і хоча вважаються загальними улюбленцями, але заважають проводити уроки. До того ж куток прив’язаний до одного кабінету, одних дітей. Інші класи приходять, але не так часто, якби хотілося. Тож, аби той куток був для всіх учнів, вирішили винести його в окреме приміщення.
Червоновухих черепах діти люблять брати у руки
«І хоча з приміщеннями у нас дуже складно, але директор дав той куточок, – розповідає вчителька. – Мовляв, зробіть собі та будете мати».
Порахували, що на облаштування треба не мало й не багато, а близько 3000 грн. А як не крути, самій вчительці цю суму не осилити. Пані Софія не дуже на тому наголошує, але вона і так утримує тутешніх тварин власним коштом.
«Та воно не є настільки дорого, – переконує вчителька. – Десь виходить 30 грн. на тиждень. Я це люблю, і це моя ініціатива, це не є якась команда зверху. Я стараюся кожного тижня піти якісь водорості докупити чи рибку. Такі дрібні витрати, в принципі, можу собі дозволити».
Але не цілий куток. Тому вона написала повідомлення у соцмережах – розповіла, попросила допомоги. Каже, й не сподівалася на таку реакцію.
«Відгукнувся і один із депутатів міськради, передав нашому батьківському комітету через свого помічника 1000 грн., – розповідає вчителька. – Потім, що мене вразило, написала людина з Африки, з Гани. Мовляв, я прочитав ваше оголошення, хочу помогти. Переслав 400 грн. А ще один із наших колишніх учнів також переслав 100 грн».
Електрику в кутку також зробили благодійники – з магазину електроінструментів, сантехніку теж встановлює приватний підприємець, і теж за «дякую». Металопластикові двері пообіцяв батько однієї з учениць. «Я просто була вражено, що у нас люди настільки відкриті й добрі», – каже Софія Савчук.
Нині лишилося знайти ще 1500 грн. – на побудову стелажів і вольєру для папужок. Але вчитель не сумнівається – гроші знайдуться. Бо вже певна, є люди – навіть далекі та незнайомі – яким просто не байдуже.
