З лютого цього року в Івано-Франківську з дітками-аутистами проводять заняття з каністерапії — лікують собаками. Спілкування з чотирилапими позитивно впливає на цих особливих малюків і дає непогані результати.
Заняття з каністерапії проходять весело
Лапа допомоги
З латині «canis» — це пес. Тому й назва така — каністерапія. Цей метод лікування та реабілітації допомагає людям з обмеженими можливостями та тим, хто має проблеми з соціальною адаптацією. Лікують за допомогою спеціально навчених собак. Спілкування з ними позитивно впливає на людину, допомагає їй зосередитись, впливає на розвиток мови і здатність до навчання. Також стимулює всі органи відчуття.
Цікаво, що в Україні каністерапія офіційно не визнана. Хоча її досить успішно використовують у Рівному, Києві та Харкові. А от у наших сусідів Росії та Польщі, навпаки — каністерапія досить поширена та популярна. Там проводять спеціальні безкоштовні семінари для навчання собак, інструкторів і волонтерів. Не рідко з цими семінарами приїздять і в Україну.
В Івано-Франківську каністерапію намагається розвивати міський осередок кінологічної спілки України «Станіславів». За їхніми словами, це лише перші кроки. І їх вони роблять разом з громадською організацією «Світанок», яка об’єднує батьків, чиї діти хворіють на аутизм.
«До нас звернулися батьки і запропонували приходити до них та займатися з дітьми, — розповідає волонтер Тетяна Давидок. — Тож з початку лютого кілька собак та їхні власники навідувалися на заняття до дітей».
У Тетяни Давидок є собака — золотистий ретрівер Барселона, яку малюки дуже полюбили. «Є таке поняття — інтелектуальний рівень собак, то ретрівери посідають четверте місце серед 40 порід, — розповідає волонтерка. — Але для цієї програми може підійти будь-яка порода. Наприклад, у нас із дітками займаються фокстер’єр Аврора, китайська чубата Стоян та метис пекінеса Босик».
Просто полежати поруч із Барселоною — це також лікування
Кожна собака, яка приходить до дітей, має ветеринарний паспорт і необхідні щеплення. «Але основний критерій підбору собак для цієї програми — врівноважена психіка та любов до дітей, — впевнена Тетяна. — На перших заняттях одна дівчинка так розчісувала Барселону, що її рухи швидше нагадували биття. Але собака ніяк не реагувала. Вона просто тулилася до мене так, що я трохи в стіну не влипла. Барселоні подобаються заняття з дітьми, хоч вона і сильно втомлюється. Помітила, що на вулиці, коли бачить дітей, то принюхується — чи це не ті знайомі малюки».
Лежиш і оздоровлюєшся
Свої заняття ГО «Світанок» проводить щосуботи за адресою Симоненка, 28, на території колишнього зеленого господарства. Тут із дітьми займаються логопеди та психологи, а тепер ще й волонтери з собаками.
Кожне таке заняття з дітками-аутистами триває по 15 хвилин, бо малюки дуже швидко втомлюються. Виглядає та терапія приблизно так: діти собачок годують, гладять, розчісують, вигулюють за поводок чи просто лежать біля них.
«Кожна людина має різні способи отримання інформації: зір, слух, нюх, дотик, — пояснює Тетяна Давидок. — Далі у мозку звичайної людини ці дані складаються у певний образ. У цих дітей усі ці канали з зовнішнім світом йдуть паралельно та не пересікаються. Цим дітям важко зосередитися на чомусь одному. А коли вони гладять собаку і відчувають її хутро, тепло — це вже лікувальний момент».
Коли на заняттях один песик, то з дітьми займаються по черзі. Але волонтери намагаються приводити більше собак, адже й тварини втомлюються не менше.
«Наприклад, Барселона потім півдня відсипається, — каже Тетяна. — Вони ж віддають цим дітям усю свою енергію. Але наступного разу собака знову із задоволенням йде до дітей. Її там підгодовують печивом».
Маленькі-великі досягнення
Позитив роботи з собаками відмічає і педагог-логопед Олени Єнько, яка займається з малюками від самого початку створення «Світанку».
«Як педагог можу сказати, що є хороші результати, — говорить вона. — Діти своєрідно спілкуються з цими собаками, десь вчаться підпорядковуватися разом із ними. Коли спочатку малюки не звертають уваги на тварину, а потім водять її за поводок — це яскрава зміна. Якщо спершу і не дивилися на них, а зараз навіть гладять — це також велика зміна».
Наприклад, біля тої ж Барселони маленький Назарчик навчився їсти звичайне печиво. «Його мама спеціально приносила цілу пачку та дуже тішилась, що дитина їсть хоч щось, бо у цих дітей проблеми з харчуванням, — пригадує Тетяна Давидок. — Ми сміялися, що може борщ приносити з собою?!».
Дівчинка Настя до занять із каністерапії навіть не вміла тримати в руках печиво. А тут їй було цікаво, адже собачку треба годувати. Бачила, як це роблять інші, і годувала сама.
А ще діти, які вміють говорити, дуже люблять давати Барселоні команду: «Голос». І страшенно тішаться, коли пухнастий терапевт починає гавкати. І не бояться — радіють.
«Наші розваги перелилися в їхню програму занять, — посміхається волонтер Тетяна Давидок. — Ми такий собі додаток. І думаю, собаки розуміють, що ці діти особливі. Мені взагалі здається, що вони вміють читати думки».
