Іванофранківець Сергій Подболотний три роки тому поїхав до Шанхаю (Китай). У шаленому русі китайського мегаполісу він і сьогодні почуває себе доволі комфортно, як удома. Сергій відкрив там студію танцю та викладає китайцям танго.
Студент за годину
Подорожувати він любить. До Китаю вперше поїхав у 2008 році, якраз на Олімпійські ігри у Пекіні. Прожив там 20 днів. Вдруге поїхав через рік, і вже оселився надовго.
Сергій Подболотний у Шанхаї
«Після першої поїздки я зрозумів, що треба пробувати щось нове, — каже Сергій. — У нас була криза. Думав поїхати за кордон надовше й подивитися, які можливості є там. Обрав Китай. Відкрив візу на 30 днів і купив квиток в один кінець».
У Шанхаї він вирішив записатися на мовні курси. Прийшов у перший-ліпший університет, записався, заповнив документи, заплатив за навчання і менше ніж за годину став студентом. Назавтра вже почалися пари. Через навчання автоматично продовжили візу.
Крім нього, китайську вчили студенти з Японії, Кореї, Казахстану, Росії. Їх туди після школи відправляють батьки, бо китайська — то мова міжнародної торгівлі. Хлопці з Казахстану часто їдуть сюди, аби їх не забрали в армію. У кожного свої причини. Сергій залишився, бо просто йому сподобався Китай.
«Я б не сказав, що китайська мова складна, — розповідає він. — Наприклад, граматики як такої немає. А ще дуже добре тренується пам’ять — написання та запам’ятовування ієрогліфів. Щоб читати газети й розуміти, про що там йдеться, треба знати не менше 5 тисяч ієрогліфів. Мову я вчив півтора роки. Мого мовного рівня вистачає, аби підтримати розмову та поговорити про життя».
Сергій каже, що китайська дуже гучна і дзвінка, тому спершу здається, що твій співрозмовник постійно кричить…
Офісні танці
У Шанхаї він не покинув свого захоплення танцями, а особливо — танго. Була в нього подруга китаянка, яка також танцювала, то попросила позайматися. «На той момент у місті була лише одна танцювальна школа з танго, її рівень був досить низький, — розповідає Сергій. — От ми разом і тренувалися. Відвідували танго-вечірки, там усі бачили, як ми танцюємо, потім просили позайматися з ними».
Будні танцювальної студії
Так у хлопця з’явилися перші учні та підробіток. А потім закрутилося: нові й нові групи, своя студія танцю, семінари з професійними танцюристами, перший танго-марафон у Китаї, потім ще одна студія.
«Танець — це дуже емоційна річ, а китайці також дуже емоційні, — впевнений Сергій Подболотний. — Просто вони виражають емоції по-іншому. Ми відкритіші, а вони цього не показують. Танго міняє людей. До мене приходять жінки, які кажуть: от я менеджер великої фірми, звикла керувати, а мені треба навчитися слідувати за партнером. І вчаться».
Всі учні Сергія називають — «лаош», учитель. Але декого він таки навчив вимовляти букву «р» і звертатися по імені.
Побут і стиль життя
«Я завжди кажу, що Китай поділяється на дві частини: Китай і Шанхай, — сміється Сергій. — Навіть Пекін не є настільки західним, як Шанхай. Це економічний мегаполіс — 24 млн. людей. Місто, яке не засинає, де є 60-поверхові будинки, де за 15 років збудували 20 ліній метро — понад 400 зупинок. Місто, де є автобани та розв’язки на рівні 20 поверхів. З Шанхая до Пекіна — 1000 км — можна дістатися за 4,5 години. Це місто, яке рухається із величезною швидкістю».
Та, за словами Сергія, це місто може бути дуже затишним. Є багато маленьких затишних магазинчиків і ресторанчиків. У районі, де живе Сергій, всі його знають. Навіть продукти можуть давати в борг, якщо забув удома гаманець.
«Китайці дуже багато працюють, — розповідає хлопець. — Більшість фірм своїм молодим працівникам пропонує п’ять днів вихідних на рік. Уявіть, а в нас 24. Робочий день з 9.00 до 17.00, але якщо ти з роботи виходиш о 19.00 — тебе швидко звільняють, бо ти замало затримуєшся. За це ніхто не доплачує. Великий ринок праці. На твоє місце є 200 млн. людей».
У Шанхаї, як і в будь-якому мегаполісі, зароблять або дуже мало, або дуже багато. Сергій каже, на місяць вистачає 1200 доларів, аби зняти невеличке житло, прохарчуватися, одягнутися та двічі на тиждень піти на каву з друзями.
Щодо китайської кухні — взагалі окрема тема, у кожному регіоні свої особливості. Шанхайська їжа — солодка, навіть м’ясо. «Офіціанта у Китаї не докличешся, — сміється Сергій. — Або треба на цілу горлянку кричати: «фуюань», тобто офіціант, а він десь із підсобки кричить: «лай-ла». Цікаво, що «лай» — йти, а частка «ла» — минулий час, тобто — вже прийшов. А ще кава у Китаї — велика рідкість, тому я її багато везу із Франківська».
Контракти шкодять здоров’ю
Всі ділові зустрічі, переговори китайці проводять у ресторанах, каже Сергій. Для цього є спеціальні кімнати. Дуже багато п’ють. І не тому, що подобається, а тому що треба «показати лице».
«Мій знайомий представляв тут американську фірму, то згодом попросив керівництво вдвічі підняти йому зарплату, — розповідає хлопець. — Вони приїхали на перевірку та побачили, як проходять бізнес-зустрічі. Стоїть дим від цигарок, всі п’ють, а випити треба мінімум по дві пляшки, інакше китайці дивляться на тебе як на слабку людину. Тому підписання будь-якого контракту в Китаї шкодить здоров’ю».
Цікаво, що гарним тоном вважається сказати людині, що вона поправилася. Це означає, що вона добре їсть, і в неї все добре. Ще китайці дуже активні. Вже з 6.00 у парках повно людей: танцюють із віялами, займаються гімнастикою, бігають, грають у баскетбол.
«До чого довго звикав, то, певно, до правил дорожнього руху, — сміється Подболотний. — Тут зовсім немає культури на дорогах. Коли на перехресті загорається жовте, вони не гальмують, а навпаки, розганяються й сигналять. Також не зупиняються на переходах. Повороти не вмикають, бо все одно тебе ніколи ніхто не пропустить. Треба виїхати — просто виїжджаєш. Цікаво, що аварій там трапляється менше, ніж у нас. Певно через те, що всі очікують, що хтось звідкись може вискочити».
За словами Сергія, китайцям дуже не вистачає культури спілкування та ввічливості, а нам — їхньої працьовитості.
