За неофіційною статистикою, щороку в Україні роблять 250 тисяч абортів — 700 щодня. За часи незалежності було зроблено понад 30 млн. абортів. Цифри лякають. Кілька років тому в Івано-Франківську започаткували молитовний рух — «Духовне всиновлення». Учасники цього руху протягом дев’яти місяців моляться за ненароджених дітей, яким загрожує вбивство через аборт.
«Ми не знаємо імені»
Сім років тому в Івано-Франківську цей рух започаткував отець Роман Терлецький. «Історія виникнення «Духовного всиновлення» почалась у 1987 році, коли один польський священик молився у Вестмінстерській катедрі, у Лондоні, — розповідає священик. — Тоді він побачив перед собою текст дивної молитви за дитину, яка ніби є в лоні матері, але їй загрожує вбивство. Потім він ту молитву привіз до Польщі, переклав і написав про це статтю. Після цього започаткували цілий молитовний рух на захист ще ненароджених дітей. У 1994 році Папа Іван Павло ІІ благословив його як офіційний».
За словами отця Романа, суть руху в тому, що людина дає обітницю і щодня, впродовж дев’яти місяців, молиться за ще ненароджену дитину. «Ми не знаємо імені дитини, де вона, хто її мама — це знає лише Бог, — каже священик. — Щодня маємо звертатися до Святих Йосифа та Марії, також вимолюємо десять разів вервицю за її щасливе народження. Через молитви беремо на себе відповідальність за ту дитинку й таким чином стаємо її «духовними батьками».
У Польщі цей рух популярніший. Там усіх учасників записують у спеціальні книги й навіть видають їм посвідчення. У Франківську їх не рахують. Люди можуть молитися групами при різних парафіях, а можуть індивідуально — вдома, нікому ні про що не кажучи. До речі, спільні молитви проводять у храмі Різдва Христового, що на вулиці Мазепи. Щороку там моляться за ненароджених дітей понад 60‑70 людей. Молитви починають з 22 грудня — Непорочного зачаття Марії та продовжують до 21 вересня — Різдва Богородиці. Рівно дев’ять місяців.
Не можна достукатися до кожної жінки, яка думає про аборт, каже отець Роман, але можна молитися, аби вона цього не зробила.
«Коли я почав молитися, то Бог сам посилав жінок, які думають про аборт, аби я міг їх відговорити, — каже священик. — Тепер уже не я шукаю, вони приходять самі. Також звертаються жінки, які переживають постабортний стан, відчувають тягар. Коли я раджу їм цю молитву, йде якесь звільнення. Вони починають молитися за іншу дитинку, і Бог зцілює їхнє серце».
Робити добро — просто
Минулоріч в Івано-Франківську зародився ще один рух — «За життя». Його активісти також виступають проти абортів. Кожні понеділок і середу біля пологового на Чорновола ці люди проводять спільні молитви — саме під тими вікнами, де роблять аборти. В морози зустрічаються у церкві Пресвятої Богородиці, що неподалік. Дехто із членів цього руху практикує й «духовне усиновлення».
«Про цю обітницю я дізналась у Криму, коли була на реколекціях, — розповідає молода дівчина Оля Запухляк. — Там склала присягу та «всиновила» дитину. Дев’ять місяців молилася за її народження. Так ми наперед вимолюємо ласку, аби не було того вбивства й дитина народилася. Одного разу я забула помолитися за свою «духовну дитину» і вона мені приснилася. Уві сні я чітко бачила у лоні матері, як на долоні, малесеньку дитинку».
Зараз дівчина молиться за двох «усиновлених». Каже, що це дає її життю якусь повноту. «Я вважаю себе дуже щасливою, що можу допомогти дітям і тій жінці», — стверджує вона.
Тарас Чав’як розповідає, що також вирішив молитися за ненароджену дитину. «Робити таку добру справу — не складно, — каже він. — Знайшов в інтернеті молитву, почав молитися. Я знаю, що «моя» дитина має народитися 7 липня. Це такі приємні відчуття, які важко описати словами…».
Аборти міняють сім’ю
Великою проблемою є й постабортні синдроми. В останні роки ця тема турбує не лише церкву, але й медиків. Вони навіть влаштовують для монахинь і громадських активістів спеціальні навчання — як говорити з такими жінками, допомогти їм. Адже, за словами психіатра Зеновія Онишка, постабортний синдром не минає без сліду ані для жінки, ані для її чоловіка та навіть для їхніх майбутніх дітей. Цю тему чоловік досліджує вже понад 20 років.
«Аборти міняють сімейну формулу, — стверджує пан Зеновій. — Наприклад, мало бути дві дитини, а є одна. І вона несе на собі вантаж всіх дітей, які мали бути у цій родині. Вони мають напружене дитинство, а коли виростуть — не знають, ким хочуть бути. Часто люди не враховують ненароджених, а кожна дитина має свою поведінку в сім’ї, залежно хто коли мав родитися. Так, перші діти роблять кар’єру, вони адаптовані у суспільстві, комунікабельні. Другі, молодші — люблені, вони також собі добре складають життя. Але коли спершу був аборт, друга дитина народилася першою й до неї ставляться, як до першої, то все ламається».
Також, за словами психіатра, діти з тих сімей, що пережили аборт, на малюнках часто зображують себе, маму, тата і… ще когось. «Малеча до трьох років відчуває, хто мав бути, а хто є, — пояснює пан Зеновій. — Після таких малюнків сідаєш говорити з жінкою і виявляється, що вона робила аборт».
Щодо чоловіків, то, за словами психіатра, вони на 30% відчувають вагітність жінки, стають м’якшими, гладшають. Аборти вони також відчувають. «Не рідко чоловіки починають запивати, — говорить Зеновій Онишко. — Не лагодиться життя, не йде бізнес, звинувачують закони, а проблема значно глибша — втрачається їхня цінність, бо вони не дали життя».
Вирівняти сімейну формулу можна, якщо про це говорити й не приховувати. «Є курси «Живої надії», треба піти посповідатися до священика, — радить Онишко. — Можна поговорити про це з фахівцями та рідними. Так легше проходить психотерапія. Але в жодному разі — не замовчувати».
