Захворювання крові вважають одними з найпідступніших і найважчих. Зазвичай їх виявляють випадково і страшний діагноз лунає як грім серед ясного неба. За якими симптомами можна зрозуміти, що кровотворна система дала збій та наскільки високі шанси на одужання?
Розповідає завідувач гематологічним відділенням Івано-Франківської обласної клінічної лікарні Наталія Глушко.
 |
– Пані Наталіє, які хвороби крові найбільш поширені на Прикарпатті?
– Для початку варто сказати, що захворювання крові поділяють на три основні види. Перший – це анемії, другий – так звані геморагічні захворювання – пов’язані з кровотечами. І третє – це рак крові, таких пацієнтів у нашому відділенні найбільше – десь 80 %. Разом з тим, варто сказати, що хвороби крові є доволі рідкісними, особливо, якщо порівняти з гіпертонією.
– Наскільки рідкісні?
– Для прикладу візьмемо найбільш поширені серед них. Хронічна лімфоїдна лейкемія – на обліку приблизно 300 людей з усієї області, множинна мієлома – десь 80-100, гемофілія (спадкове незгортання крові) – теж близько 80. Тож ми знаємо кожного нашого хворого – його долю, сім’ю, коли він має прийти на чергове лікування.
– Чи є симптоми, за якими можна запідозрити, що щось не так?
– Хворобу крові не видно. Але при деяких захворюваннях – наприклад, при лімфомах – збільшуються лімфатичні вузли, людина намацує у себе гулі, які не болять. Ще при деяких «наших» хворобах збільшується селезінка, буває, що й на весь живіт. Людина може відчувати важкість у лівій частині живота, його збільшення, затвердіння. Але перша ознака хвороби крові – це загальна слабкість. Людина відчуває, що не може працювати фізично, як раніше. Часто це списують на різні причини: от, весна – авітаміноз, осінь – перепрацювався, якісь стреси й таке інше. Тому часто хвороба стає випадковою знахідкою лікаря. Коли звертаються з чимось іншим, а він уже по аналізу крові бачить зміни, характерні для нашого профілю. Тому обов’язково, якщо відчуваєте, що ваш стан змінився, звертайтеся до лікаря. Також я наполегливо рекомендую не легковажити медоглядами. Не можна ховати голову у пісок.
– Яка хвороба крові «найпопулярніша»?
– Є у нас така патологія серед анемій, яка дійсно дуже поширена. Це не стосується гематологічного відділення, її може лікувати кожен терапевт чи сімейний лікар, ми ж кладемо до себе уже дуже важких. Називається вона – залізодефіцитна анемія, тобто зменшення заліза у крові.
– Які її причини?
– Найпростіша – людина не їсть м’ясо: чи з соціальних причин, чи не любить, чи є вегетаріанцем. Далі – глисти, захворювання шлунка, пародонтоз. Найчастіше бачимо її у жінок – бо вони кожного місяця мають кровотечі. Хочу наголосити, що норма гемоглобіну для жінок – 120-140 г / л, для чоловіків – 140-160 г / л. Гемоглобін 110 г / л – це вже анемія, тобто у людини немає запасів заліза, і гемоглобін точно буде знижуватися далі.
– Лікування?
– Воно дуже просте й доступне. У раціоні має бути м’ясо, адже ми – ссавці і в нас заліза засвоюється – 30 % із м’ясних продуктів і тільки 3 % з рослинних. І обов’язково – овочі, де багато вітаміну С: цибуля, часник, буряк, яблучко, смородина, цитрини, ківі. Бо залізо і з продуктів, і з таблеток засвоюється на 20 % краще саме у поєднанні з вітаміном С. Але сама дієта ніколи не лікує залізодефіцитну анемію. Необхідно вживати таблетки. Вони є різні й доступні за ціною, треба просто, аби їх підібрав лікар.
– А важкі хворі – онко – у нас їх багато?
– Нині десь приблизно 2 000 людей на обліку. Хворі важкі, лікування надзвичайно дороге. От у нас лежить хлопець, який щодня витрачає на лікування 3-4 тисячі гривень. Дуже часто таке родині не під силу. Тому я завжди кажу своїм студентам і всім, хто хоче слухати, – помагайте цим людям, бо ніхто з нас не застрахований від цієї біди і ніхто сам з неї не зможе вийти. Тут хочу ще наголосити на супровідній терапії: люди, підтримуйте донорство! Якраз гематологія найбільше потребує якісних препаратів крові. У світі не зуміли синтезувати препарат, схожий на кров. Тому, коли ви здаєте кров, ви справді даєте комусь шанс на життя.
– А держава дає ліки?
– Останні роки трошки уже купують хіміопрепарати, але їх вистачає ненадовго. Буквально того тижня ми отримали хіміопрепарати за замовленням 2013 року, тобто перших вісім місяців жили по якихось залишках. Але вдячні й за те, що є. Адже були роки, коли взагалі нічого не давали.
– Зі своєї практики – які шанси у цих хворих?
– Усе залежить від хвороби. Але навіть найважчим ми завжди даємо надію, ми маємо виборювати кожен день їхнього життя. Бо от нині лікування немає, а завтра його можуть винайти. І у своїй практиці ми вже мали такі випадки – коли люди з колись невиліковними хворобами нині живуть повноцінним життям.
