Звичайна школа у приміському селі посіла 40 місце в рейтингу. Хоч, певно, таки не звичайна. Бо жодної іншої сільської школи в тому рейтингу немає…
Навіть не повнолітні
Дорогу шукали довго. Водій плутався у вуличках, і якби не підказки простих перехожих, то може б і взагалі не знайшли. Просторе подвір’я, велика світла будівля на два поверхи. З одного боку центральної алеї — бюст Лесі Українки, з іншого — статуя ангела. Біля входу вже чекає директор Василь Грабовецький. У самій школі — шум і гам.
Звичайні діти, звичайна школа. Але результати нічим не спростуєш
І цей директор також починає з історії. Виявляється, що Микитинецька ЗОШ ще зовсім молода. Збудували її до 2000-річчя Ісуса Христа, і перший комплекс здали в експлуатацію 1 вересня 2000 року. До того часу місцеві діти ходили вчитися в Угорники. У 2006 році здали другий комплекс, зараз закінчують стадіон, мають плани й на дитячий садок.
«Знаєте, коли став директором, а це було рівно 10 років тому, то перше, що вирішив зробити, — це відкрити каплицю, — каже Грабовецький. — А друге, оформити кабінет історії України. Аби традиції нашої школи будувалися саме на цих двох стовпах.
«Але, звісно, я розумів, що всі питання у школі впираються у кадри, — продовжує директор. — За ці роки кількість вчителів вищої категорії у нас збільшилася з чотирьох до п’ятнадцяти. Директор не має права міняти кадри, але до кожного вчителя можна знайти підхід. І він або розвивається, або ж… Була у нас вчителька англійської мови. Душа-людина, але діти сідали їй на голову. Робив їй купу зауважень. Нарешті кажу — знаєте, Микитинці, то таке село, що коли Іван Франко їхав створювати робітничу партію, то їхав не до Станиславова, а сюди. Тут такі люди, що як би ви не старалися, слід за вами уже потягнувся. Вона мене послухала й пішла працювати в міську школу. І жодних образ».
Нинішнім колективом Грабовецький дуже задоволений, особливо своїми «педагогічними перлинками», як він їх називає. «От, учителька української мови та літератури Оксана Іванюлик, — не нахвалиться він. — Ця людина одержима своєю роботою. Суто дякуючи їй, у нас, у такій маленькій сільській школі, було три дитини — стипендіати Кабміну або ж Президента. І це місце в рейтингу — її заслуга, бо ж саме на ЗНО з мови та літератури діти показали такі результати».
До речі, нині у цій школі працює 24 вчителі на 208 учнів.
Ми не повірили!
Своїм рейтингом у школі були дуже здивовані. «До нас подзвонили з журналу «Фокус», і перші їхні слова з такою здивованою інтонацією були – чи то ми справді сільська школа, — сміється Грабовецький. — Сказали про рейтинг. Я не повірив. Перепитував, може, щось не добре порахували? Кажуть, ні, рахували дуже скрупульозно. Вдома попросив сина зайти в інтернет і подивитися, чи справді ми там були. Але все одно ще якісь сумніви залишалися».
Уроки закінчилися, надворі дощ, можна погратися в резинк
Остаточно повірили вже під час святкування 350-річчя міста. Тоді приїхали чимало делегацій, управління освіти організувало їм зустріч з директорами шкіл.
«І тут встає заступник начальника управління Світлана Уварова, — пригадує директор, — і при всіх каже, що робили такий рейтинг, і наша школа до нього увійшла. Поляки ще так здивовано перепитували: «Пане Василю, як вам то вдалося?». А все завдяки вчителям».
І до навчання, і до дурниць
Директор та його заступник Роман Хромей проводять невеличку екскурсію. Атмосфера у школі цілком звичайна. У вестибюлі троє дівчаток грають у резинку. Від директора жодної реакції. А що? — у дітей вже закінчилися уроки, а надворі дощ.
Ведуть до каплички — маленька, ошатна. Василь Грабовецький розказує, що колись, ще перед початком будівництва і вже у самій школі, на цій території померли кілька людей. Тож вирішили, що таке місце тут не завадить.
Видно, що школа нова, але кути стін вже подекуди понабивані. Директор хвалиться, що вже знайшли спонсорів і цього літа усе підлатають. Заходимо до класу. Тут учитель суворим голосом роздає семикласникам завдання для самостійної роботи. Але, вийшовши з нами на коридор, Ольга Савчак виявилася дуже привітною жіночкою. Саме вона була класним керівником минулорічного випуску — тих дітей, які принесли школі місце в рейтингу.
«Їх було тільки 10. Але це були такі потужні діти! — каже пані Ольга. — Вони ще з п’ятого класу так ішли. Завжди були першими у всьому — як щось натворять, то вже натворять, але й до навчання такі ж. І батьки були дуже вимогливі — одразу таку планку високу поставили.
З десяти тих учнів вісім поступили у ВНЗ. Могли б і всі, але батьки вирішили, що двоє підуть в училища. У нас найгірші написали зовнішнє оцінювання — як в інших школах медалісти. І наші діти майже завжди ідуть вчитися на державне».
Ольга Савчак повертається до класу. Діти одразу, з невеличким галасом, розбігаються по своїх місцях — вирішили, поки вчительки нема, «порадитися з друзями» щодо завдань. Директор хмуриться. Школярі посміхаються. Звичайні діти, звичайна школа. Але результати нічим не спростуєш.
До речі
У рейтингу «Фокусу» опинилися ще дві прикарпатські школи. На шостому місці — Калуська гімназія, на сорок восьмому — Коломийська гімназія імені Грушевського.
Як складали рейтинг
Вихідними даними стали результати ЗНО-2011. Для розрахунку використовували сумарну частку учнів кожної школи, які здали той чи інший предмет на найвищі оцінки — від 190,5 до 200 балів, що у більш звичній для батьків системі оцінювання дорівнює «5» або «5+».
При цьому з розрахунку були виключені результати шкіл, в яких окремий предмет здавали менше п’яти учнів.
На підставі результатів тестування по кожному із ключових предметів — української мови та літератури, історії України, математики, фізики, хімії, біології, географії та англійської мови — привласнювали школам бали від 50 до 1.
Вищий бал — 50 отримала школа з найбільшою часткою учнів, які здали вісім предметів на 190,5-200 балів. Потім бали для однієї і тієї ж школи підсумовувалися.
Результати з німецької, французької, іспанської та російської мов не враховувалися, оскільки вибірка шкіл з цих предметів недостатня.
