Духовий оркестр Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ на Івано-Франківщині знають добре. Він грає на інститутських церемоніях, різноманітних заходах в обласному центрі. Цих 40 курсантів, окрім музики, об’єднує одна людина — диригент, який працює з оркестром ось уже 29 років. Саме він у кожному зі своїх вихованців виявляє музичний дар.
З дитинства
Заходимо у зал для репетицій оркестру. На стільцях — інструменти, ноти. Зараз в інституті карантин. Курсантів немає, і диригент оркестру, підполковник міліції у відставці Ярослав Геців приймає нас у своєму маленькому кабінеті.
Він народився у Болехові. Музику чув з дитинства — дуже непогано для аматорського рівня грали батько та двоюрідний брат. Тому не дивно, що хлопець подався в музиканти: закінчив Долинську музичну школу, Івано-Франківське музучилище. Далі був музично-педагогічний факультет педінституту.
Після навчання Ярослав Геців працював у Рожнятівській музичній школі. Під час служби в армії його взяли в оркестр. Серед 20 музикантів він один мав вищу освіту, грав на кларнеті та саксофоні. Служба добре запам’яталась — у складі 38 армії він брав участь у сумнозвісних подіях у Чехословаччині.
Відкрити людину
У 1980 році в Івано-Франківській школі міліції ввели посаду диригента духового оркестру. Тоді ж на неї взяли Геціва. Пройшло вже 29 років, школа стала юридичним інститутом. Змінився й оркестр.
Раніше він складався з восьми чоловік. Геців почав підбирати музикантів, колектив з кожним роком збільшувався. Довелося виробляти свою, не схожу на інші, методику роботи з курсантами. Тоді навчання у школі міліції тривало лише два роки, і часу на музику в них було обмаль.
Нині майбутні офіцери вчаться чотири роки. Але перший проводять на Лисецькому полігоні. І щоб не втрачати тих першокурсників, доводиться створювати ще один — «паралельний» — оркестр на полігоні. В результаті фактично діють два самостійних оркестри. Вони об’єднуються в один, коли проходять події в масштабах інституту. Цей об’єднаний колектив нараховує 40 курсантів.
Аби визначити, чи гратиме курсант в оркестрі, Ярославу Геціву потрібен тиждень. Щороку він прослуховує кожен новий перший курс. Серед учас-ників оркестру тільки одиниці мають бодай музичну школу. Більшість до цього ніколи не тримали в руках інструмент. Це диригент відкриває в курсантах людей музики. Одного разу серед вихованців Ярослав Геців знайшов теперішнього заслуженого артиста України Володимира Коваленка, який теж не мав тоді жодної музичної освіти.
Знати все
Особливість івано-фран-ківського оркестру в тому, що це самодіяльний колектив — в ньому грають виключно курсанти. Цього вже не зустрінеш у більшості оркестрів інших міліцейських навчальних закладів, де для виступів запрошують професійних музикантів, які до міліції не мають стосунку.
Секрет Геціва — індивідуальний підхід. «Не може бути мови про примус, — каже диригент. — Спершу курсанти хочуть грати, але коли починається важка кропітка робота, треба підходити до кожного окремо. Я повинен знати про них все — які в них проблеми, хто батьки, брати, сестри, з ким зустрічаються. Треба вникнути в кожного».
Свої особливості починаються з третього курсу, коли курсанти вже ходять на стажування. Приходить розуміння, що вони міліціонери. Геців до них теж знаходить свій підхід.
Війну пам’ятали труби
Репертуар оркестру курсантів — 42 твори. Це марші, класика, естрада. Найбільше курсанти люблять грати популярну музику. Оркестровку таких композицій Ярослав Геців робить сам. Серед таких творів — знамениті «Europa», «Love Story», нещодавно диригент написав попурі на тему пісень Івасюка.
«Це — страшенна праця. І тим приємніше курсантам, коли на виступах вони отримують бурхливі аплодисменти», — каже Геців.
Колись дістати для оркестру нові інструменти було дуже важко. Грали на перепаяних, перелатаних трубах, які ще пам’ятали війну. Одного разу, коли оркестр був у Франції, до них підійшов професійний музикант-трубач і здивувався тими інструментами. Взявши одну з «допотопних» труб, він так і не зміг заграти на ній…
Нині Ярослав Геців дякує начальнику інституту генерал-майору міліції Юрію Рахівському, який допомагає оркестру та постійно виділяє кошти на придбання нових інструментів.
Прощання слов’янки
За ці 29 років оркестр став справжньою сім’єю. Є навіть своя церемонія прощання, коли четвертий курс, тобто нові офіцери, завершує навчання. Оркестр, відігравши на загальному параді інституту, підходить до приміщення, де проходять репетиції. Ярослав Геців дає команду: «Офіцери-музиканти, вийти зі строю!». Після побажань одне одному ті, хто залишається, грають випускникам марш «Прощання слов’янки». Без сліз не обходиться.
«Рідко можна знайти людину з таким ставленням до роботи. Ярослав Геців — фанат своєї справи, — каже полковник міліції Ярослав Слободян, заступ-
ник начальника інституту з кадрового забезпечення. — Його методика підготовки курсантів як музикантів — просто феноменальна, йому заздрять багато інших спеціалістів. Наш диригент уміє виявити музичний дар і довести вихованцю, що він дійсно може і буде грати на інструменті».
Нині Ярослав Геців — підполковник міліції у відставці. Керівництво інституту готує документи для відзначення його званням заслуженого працівника культури. Щодня о восьмій годині ранку іванофран-ківці можуть чути гру оркестру під його керівництвом, коли в Прикарпатському юридичному інституті відбувається вранішнє шикування.
