Рецепт від чужих розмов простий — добра музика у плеєрі та якісні навушники. Багато хто саме так і робить. А якщо залишити навушники вдома та слухати — що нам болить, чим живемо, якими виглядаємо збоку? Кілька маршрутних історій з Івано-Франківська — хтось може впізнати себе.
Вибори, вибори…
Середа, 11.00, маршрут № 25а
На ринку до салону заходить високий, не старий, але зовсім сивий чоловік у білому плащі. Одразу за ним бабця, типова міська пенсіонерка — маленька, повненька, з пофарбованими у червоне кучерями.
«Я по пенсійному, — якось несміливо водію, — можна?». Той лише киває. «Їздіть, поки можна, бо після виборів всі будете платити по три гривні», — кидає камінчик чоловік у плащі.
«Та що ви балакаєте, при чім тут вибори до маршруток», — емоційно реагує невисокий дідусь у кепці, що стоїть поруч. «Я знаю, у мене є знайомі там, — сивий демонстративно піднімає руку догори та тикає пальцем у дах маршрутки. — От, усіх пенсіонерів у «Буковель» звозили, оздоровили, тепер най платять».
«Та куди по три гривні, в них і так пенсії малі, — включається в розмову огрядна пані років під 40, — моя мама 30 років у школі проробила і має 1200 гривень».
«А до чого тут «Буковель»?! — огризається дідусь у кепці. «Та я нічого не маю проти, сам туди два рази їздив, кажу, добре, що людям показали столицю Карпат», — на всю маршрутку переконує чоловік у плащі.
«Нема за кого голосувати», — зітхає жіночка у сірому довгому светрі, під ногами в неї — сумки з продуктами. «Я за Кличка, той усього добився сам», — ніби так само до себе каже жіночка, що сидить позаду. Перша тільки скривилася.
І тут маршрутку, нарешті, понесло. Пенсії, радянська влада, Янукович, коли було жити краще, хто кого купує та за які ж грубі гроші, хто винен і що робити. Люди виходять, заходять нові, згодом не витримують і теж влазять в розмову. Страшне…
Четвер, 20.00, № 22
Дві бабусі — дуже схожі між собою, обом під 80, з‑під однакових шифонових хусток вибивається сиве волосся. «От тато її пив, і чоловік п’є, доля така, біда з тими пияками», — каже одна. Інша хитає головою. Надовго замовкають. Маршрутка повертає на АС-2. «І коли ту церкву добудують? Якось там носила гроші, бо казали сусіди, що ходили збирати по хатах, то й питала батюшку. Той перше все казав, що на Преображеніє, а тепер вже нічо не казав, не знаю і все».
«Дивись, як понамальовували, — киває одна на білборд з політичною агітацією. — Ти на вибори йдеш?» Та киває. «А голосувати за кого будеш? — не відстає балакучіша. — Я – або за «Свободу», або за «Батьківщину». А за того голосувала не буду, бо то він у всьому винен. Все за нього голосувала, а тепер не буду».
Інша бабця знов лишень киває.
П’ятниця, 13.00, Калуш — Івано-Франківськ
Заїхали в місто. На Галицькій, на світлофорі в маршрутку забігає невисокий чоловік, певно, водій іншого маршруту. «Слухай, візьми діда, бо сів до мене та й каже, що йому треба у Снятин, а я ж у Галич їду. Ні, не п’яний, нічо, видно блуд взєв. Довези на вокзал і посади на маршрутку», — просить шофера.
Той погоджується. До салону входить сухий дідок, старий, аж труситься. Маленький круглий чоловік у білій куртці поступається йому місцем. «То таке з усіма може статися, — каже він, — всяке буває. Але світ не без добрих людей, не всі ж — депутати».
Молодість знає, старість може?
Понеділок, 09.00, №73
На Галицькій у маршрутку просто влітають четверо дівчат. Красиві, фігуристі, розмальовані. Вмощуються на задні крісла й голосно починають обговорювати план дій. «Ми двоє їдемо забираємо сумку, а ви накривайте…», «А ну, скілько мама грошей передала, бо в мене 20 гривень лишилося, а треба шампунь купити, гель для душу, і, аби нині скинутися, нема… і прокладки скінчилися…», «А чого тампони не береш?».
Хвилин з 10 вся маршрутка слухає про переваги й недоліки цих засобів гігієни. Народ не реагує, тільки молода жіночка, що сидить через ряд, осудливо хмуриться.
На радіозаводі заходить дідусь, високий, кремезний, років під 70. Маршрутка майже порожня. «Я по пенсійному», — показує посвідчення водієві. «Куда по пенсійному, ще десятої нема, ти читати вмієш?!», — з півоберта заводиться той і тикає пальцем в бік оголошення про вартість проїзду. «Ти по закону маєш возити трьох пільговиків», — не здається дідусь. «Ти мені закони не розказуй і так цілий день вас вожу».
«Я з тобою розберуся», — з цими словами дідусь виходить з салону.
Понеділок, 13.00, №85
Дві дівчинки, на вигляд — студентки. Одна притулилася головою до шибки, інша жваво говорить по мобільному. «І чим то всьо скінчилосі, я вже потім додому пішла, бо не могла… І Оксана пішла. Та жива, от коло мене їде, ледве тепла. А що хлопці там ще довго билисі? Та, відсидимо пари й додому спати».
Збоку загорланив російський «блатняк». Великий чолов’яга напрочуд кримінальної зовнішності у чорному гольфі та шкіряній безрукавці витягає з кишені мобільний і передає жінці, яка сидить поруч, а біля неї хлопчик. А сам одразу мовчки… поступається місцем худенькій бабусі, яка щойно ввійшла.
«Та ми малого веземо на аналізи, бо в районі сказали, хочете коліть антибіотики, а не хочете, то не коліть, — скаржиться у трубку жінка. — Може, тут щось нормальне скажуть».
Понеділок, 16.00, №20
Салон забитий, люди говорять пошепки, голоси заглушує підкидання маршрутки на ямах. Молода жінка намагається відтягнути маленьку світлокосу дівчину від великого огрядного дядька. Важко визначити, що пахне гірше — він чи клунки під його ногами. Біля дитячої лікарні ледве впихається дідусь — «По пенсійному». «Який пенсійний, вже три по четвертій», — обурюється водій. «Та я півгодини на маршрутку чекав». «Я по графіку йду», — не здається водій, але все ж дозволяє дідові сісти.
Коли всі мовчать
Вівторок, 09.00, №22
Коли маршрутка приїхала на Тролейбусну, всі крісла вже були зайняті студентами. Почали заходити інші пасажири. Дві бабусі, видно подружки, стали біля задніх дверей. Молода худенька жінка зупинилися біля перших крісел. З-під її сірого пальто помітно виступає животик. Ще кілька людей дуже дорослого вигляду вправно вхопилися за поручні.
Студенти сидять. Дві дівчинки активно обговорюють обдерту оббивку крісел маршрутки. Хлопчина збоку натягнув капюшон і слухає музику. Десь спереду обговорюють пари. Жінка у сірому пальто сперлася на боковину спинки крісла. Її живіт вже просто нависає над колінами хлопця, а той балакає з дівчиною, що сидить поряд.
На зупинках натовп проштовхує жінку все більше углиб салону, вона постояла чи не біля усіх сидінь. Ніхто не встав. Ніхто зі старших нічого не сказав.
Їдемо. І маршрутка та не дуже комфортна, і на ямах підкидає, і в заторах стоїмо. Та, певно, була б дорога трохи легшою, якби самі…
