Марія Бек – у всьому перша

Коломия. 1925 рік. Гурток пластунок-юначок. Марія Бек – друга зліва

Гімназистка, пластунка, танцюристка

Ця неймовірна жінка народилася у Форд Сіті, штат Пенсильванія, 29 лютого 1908 року, у родині лемків-переселенців. Окрім Марії, в сім’ї виховувалися ще восьмеро дітей. У домі постійно говорили рідною мовою та щиро дотримувалися усіх традицій. Батьки Марії дуже за це дбали, тому й не дивно, що 13-річну дівчинку з молодшим братом Іваном відправили на навчання в Україну, до Коломиї, де на початку 1920-х вирувало активне національно-культурне життя.

Про той її коломийський період відомо не так багато. У жіночій гімназії Маруся з братом провчилися лише чотири роки. Але попри це, її ім’я внесено до «Енциклопедії Коломийщини».

Тут згадується, що жила дів­чинка у родині Романа Шипайла на вулиці Тарнавських, нині Петлюри, а її брат винаймав помешкання у Василя Чередарчука – гімназійного географа та історика. В Коломиї Маруся Бек стала членкинею 13 пластового куреня імені Орисі Завісної. Також дівчинка захопилася народними танцями під орудою балетмейстера Василя Авраменка та ще й писала вірші. А у 1925 році вони з братом повернулись у США.

Українське жіноцтво – сила!

В Америці Марія вступає до Пітсбурзького університету, де отримує ступінь бакалавра. Вони з братом вчителюють у цьому місті, а також стають співзасновниками чотирьох дитячих вечірніх шкіл українознавства. У двох із них дітей навчає вона, а в інших двох – брат Іван. Ці школи дуже швидко стали популярним. Маруся вміла зацікавити дітвору, адже у навчальну програму ввела спів, народні танці, інсценізацію та гру на мандоліні. Тобто все, чого нав­чилась у Коломиї.

Карпати 1923. Марія Бек сидить з мандоліною в руках

Водночас із педагогічною роботою Маруся Бек вчиться на юридичному факультеті Пітсбурзького університету, де у 1944 році здобуває докторат з правничих наук і стає першою українською жінкою-адвокатом у США.

Увесь вільний час Марія присвячувала громадській діяльності, зокрема, роботі в українській діаспорі. Вона організувала відділи Союзу українок Америки у різних містах, започаткувала перше Українсько-американське жіноче товариство, була двомовним редактором тижневика «Українська Зоря», який видавав її брат. Також працювала у журналі «Вільне Слово», що виходив у Торонто (Канада). Там вона вела рубрику «Різне та цікаве» під псевдонімом Маруся Синенька.

У колах діаспори її називали «борцем за свободу» – за цілеспрямованість та завзяття. Наприклад, на зустрічі Світової федерації українських жіночих організацій у 1948 році вона виступила зі зворушливою промовою. «В об’єднанні є велика сила, і українське жіноцтво його створило раніше за мужчин, – сказала вона. – Я молю Бога, щоб уклав у нас думку, що тільки в об’єднанні ми сильні. І коли ми приймемо цю правду, то зможемо придушити наші розбіжності, які б вони не були – політичні чи релігійні. Станемо рука в руку однією лавою, і з нами, а не проти нас, піде наша молодь».

«Леді з Перших»

Юридична освіта та активна громадська діяльність дозволили Марії Бек зробити кар’єру політика. У 1949 році вона стала першою жінкою, яку обрали до Муніципальної ради (міськради) Детройта, а ще через 10 років вона стала першою жінкою – мером цього міста. Цікаво, що Марія Бек вперше призначила в Раду опікунів чорношкіру жінку. На посаді мера американська українка пропрацювала 20 років (!).

Значну увагу вона приділяла екології, особливо чистоті питної води. Мер Детройта оберігала пам’ятки архітектури та допомагала малозабезпеченим. Багато часу приділяла дітям та молоді. Вона підтримувала будинки-інтернати, в яких виховувалися чорношкірі діти, брала активну участь у запобіганні правопорушень серед неповнолітніх і розвивала спорт серед молоді.

І досі детройтська громадськість називає її «Lady of First’s» – «Леді з Перших».

Мер Детройта

І в цей напружений період Марія Бек не забувала про українські справи. Всюди, де б вона не виступала, говорила про Україну. Наприклад, у 1960-х уряд Західної Німеччини запросив Марію Бек, як голову міста, на двотижневі відвідини. І там вона говорила не стільки про Америку, скільки про Україну.

В Україні вона побувала ще двічі – у 1980-х відвідала могилу Шевченка у Каневі, а у 2003 році приїздила на VIII Світовий конгрес українців. Тоді в Києві їй вручили найвищу громадську відзнаку – медаль Святого Володимира.

А через два роки цієї великої жінки не стало. Марія Бек померла на 96 році життя. Похована вона на православному кладовищі Саунт Баунд Брук у штаті Нью-Джерсі, біля свого брата Івана.