Зі сферою обслуговування ми зіштовхуємося щодня. І люди, з якими доводиться спілкуватись, залишають дуже різний слід у нашій душі. Від одних йде позитив, інші – лізуть у душу і тим дошкуляють, дехто просто псує настрій. Це може бути кондуктор, офіціант, продавець, водій у маршрутці чи таксі, майстер з ремонту парасоль чи взуття. А може – чиновник, депутат,.. журналіст.
Швець Ярослав Білан із майстерні «Гарант» в Івано-Франківську просто добре робить свою роботу. В місті його знають. Комусь він відремонтував взуття за три хвилини, комусь – за три тижні, бо, наприклад, довго шукав відповідні пряжки до босоніжок. Але жодному не відмовив і не зробив абияк.
Навчання для життя
Свого часу Ярослав Білан закінчив ПТУ № 16 з червоним дипломом і тоді вважав, що знає все. А коли пішов працювати на фабрику ремонту взуття, то збагнув, що насправді не знає нічого. Утім, пощастило з майстром, який навчив усьому – від ремесла до спілкування з людьми. «Non vitae, sed schole discimus, – цитує латинське прислів’я пан Ярослав. – Ми вчимося не для школи, а для життя». Свого покійного вчителя він і зараз часто згадує.
Після фабрики Білан працював у приватного підприємця, а згодом вирішив почати свою справу. Відтоді працює на себе. За словами шевця, спочатку було важко: клієнтів – мало, браку – багато, доходу – мізер. Усе прийшло із досвідом і працею. До того ж, одна знайома розповіла йому про таку річ, як біоенергетика. Тоді Ярослав Білан освятив майстерню та поставив там маленьке кругленьке дзеркальце, щоб воно забирало на себе негативну енергію.
«Я сам – християнин, греко‑католик, – наголошує майстер, – намагаюся кожної неділі бути у церкві. Усі шевці завжди були і є віруючими. Втім, я пересвідчився, що і біоенергетика таки існує».
Складність приваблює
Пан Ярослав стверджує, що його фах вимирає. «Не хоче молодь йти у цю професію, – розчаровано говорить швець, – зараз усіх цікав-лять комп’ютери. А отримувати задоволення від того, що робиш руками, мало хто хоче». Каже, що від роботи обов’язково треба отримувати задоволення, а заробіток – то вже вторинне.
Майстер переконався на собі – в побуті кризи немає. «Швець, кравець, перукар, хороший лікар – ці професії завжди будуть затребувані, – каже він. – Мій майстер колись казав, що ще з давніх-давен було три «найсильніші» професії: коваль, жнець і швець. Інша справа, що зараз важко знайти майстрів, які би вкладали у працю душу. Бо що кличеш, те до тебе і прийде. Якщо поважаєш людей, то і тебе поважатимуть».
Пан Ярослав ремонтує сумки, взуття, паски і навіть нашийники для собак. Тобто все, що пов’язане зі шкірою. Каже, що бере такі замовлення, від яких інші відмовляються. Адже чим складніша робота, тим приємніше її робити. Ба більше, йому навіть іноді сниться, як відремонтувати ту чи іншу річ.
Сам купує матеріал – шукає, ходить, підбирає. Клієнтів, як правило, завчасно попереджує про те, коли зробить, і які шанси, що зробить узагалі. «Буває, що не можу підібрати підошву, – розповідає швець, – однак завжди попереджаю. Хочу, щоб людина мені довіряла, тому все пояснюю».
Сезонна робота
Взимку швець може ремонтувати до 15‑20 пар взуття за день. Зрештою, все залежить від складності роботи. А працює він за графіком, який встановив сам для себе вже давно. З восьмої до дванадцятої робить виключно складні речі – ручну роботу. Потім інше – шиє на машинці, підбиває, а з 16 до 17 години віддає готові замовлення.
Сезон ремонту – осінь-зима, літом роботи значно менше. Втім, навіть зараз люди ремонтують менше – після свят усім бракує коштів. Буває, що клієнти взагалі забувають про взуття, тоді воно може лежати у майстра по декілька років.
Якщо серйозний ремонт, то гроші пан Ярослав бере наперед, бо їх одразу треба вкласти у взуття. «Як такої зарплати в мене немає, – розповідає майстер. – Тож те, що я заробив за день, назавтра йде на матеріал. А вже в кінці тижня я бачу реальний прибуток».
Кожен клієнт, на його думку, має знати, за що він платить. Бо коли людині сказати: «сто гривень за ремонт», то її може просто вразити висока ціна. Краще пояснити, що пара підошов коштує 40‑45 гривень, а плюс ще устілки, клей і робота, і що такі гроші коштує повна реставрація.
Ніколи не кажи – ні
Окрім улюбленої справи, пан Ярослав захоплюється реставруванням старих меблів. Ще любить акваріум з рибками. А відпочиває, як правило, на природі. Взимку катається на лижах, влітку рибалить і ходить по гриби. Час від часу полюбляє побути на самоті.
Дружина Ярослава Білана Галина теж працює у побуті – вона перукар. Син Юрій навчається на другому курсі медичного університету. Юрій має хобі – діджеїнг, зараз хоче піти на курси. «Син дуже любить музику та комп’ютери, – говорить пан Ярослав. – Як на мене, то це ніколи не зашкодить його професії. Бо головне, щоб він робив це з душею. Ще він мріє далі вчитися, займатися туризмом. Але, як воно буде, ще побачимо. Головне – мати надію. Бо людина, яка надіється – живе, а без надії – це зомбі».
У нього теж є мрія. «Хочу зробити цілий центр, який надаватиме послуги, пов’язані з побутом і галантереєю, – каже швець. – Щоби там був не тільки ремонт взуття, а й увесь побутовий сервіс: парасолі, ключі, сумки тощо».
Його майбутній заклад має відрізнятися особливою увагою до клієнтів. Тобто зустріти, приділити увагу, пояснити все, що потрібно для ремонту. І аж тоді назвати ціну. Майстер мріє про те, що жодна людина, яка прийде до центру, від бідного до багатого, ніколи не почує слово «Ні». Бо саме так колись вчив його майстер.
