Кров із давніх-давен асоціюється із життям. Якщо колись скіфські воїни пили кров першого убитого ворога, аби набути його сили та мудрості, а за військами римлян водили стадо баранів, аби їхньою кров’ю лікувати солдат, то й у наш час кров використовують, аби рятувати життя.
Вона потрібна потерпілим від опіків та травм, при проведенні складних операцій, при тяжких пологах, а хворі гемофілією та анемією завдяки їй підтримують життя. Кожен третій мешканець планети Земля хоча б раз у житті потребує донорської крові. От «Репортер» і вирішив перевірити, як зараз складається ситуація з донорством на Прикарпатті.
У черзі
Основний пункт, де можна здати кров в Івано-Франківську, це обласна станція переливання крові. Аби краще дізнатися, як все відбувається насправді, «Репортер» вирішив не повідомляти медперсонал, що майбутній донор – журналіст.
Спочатку треба записатися у реєстратурі – потрібен документ, який засвідчує особу. Якщо кров здаєте для когось, також треба вказати, куди саме її мають направити.
З анкетою вас відправляють здавати аналіз, за яким визначають групу крові та рівень гемоглобіну (якщо він нижче 120 – донора з вас не вийде). Під дверима кабінету невелика черга – охочих не так і багато. Чоловік переді мною відверто нервує. Кров здає вперше. Розповідає, що хоче їхати у США на весілля доньки, а тут раптом сказали, що для візи потрібен повний аналіз крові. У Калуші цього не роблять, тому приїхав до обласного центру. «Вже стільки разів був за кордоном, ніколи такого не просили, – каже він. – Думав, заплачу, та й по всьому, а тут мені сказали, що так не можна. То мушу здавати».
Поки очікуємо своєї черги, місце за нами займає молодий хлопець. Він не менш балакучий, ніж «калушанин». «У мене перша група крові, то донором буду вже втретє. В найкращого друга дружина скоро народжує, сказали шукати донора. Пішов з ним здавати аналізи – йому палець прокололи, а він втратив свідомість. То попросив мене».
До речі, серед тих, хто прийшов здавати кров, не має жодного, хто б здавав її за гроші чи просто благодійно. Кожен із майбутніх донорів, свою кров віддає саме заради когось із близьких.
Через кілька хвилин запрошують в кабінет на аналізи. Це тільки перший етап – здати кров з пальця. Одразу визначили групу крові – друга. (До речі, саме тут вперше дізналася, яка саме в мене група крові. А чи багато прикарпатців знають свою групу? Адже інколи ця інформація може врятувати життя).
Далі треба чекати на аналіз рівня гемоглобіну. Все гаразд. В анкеті навпроти рівня гемоглобіну стоїть саме норма – 120. Далі сестра відправляє у 17 кабінет – до дерматовенеролога. Там – жодних оглядів. Просто опитують по пунктах, зазначених в анкеті: чи хворіли на сифіліс, гепатит, гонорею, туберкульоз та інші, не менш страшні хвороби. Потім дерматолог просто ставить підпис, просить вас підписати анкету і відправляє на другий поверх – здавати кров.
До речі, в анкеті, яку ви підписуєте, прописані всі вимоги до донора. Також попереджено, що зумисне приховування інформації про хвороби карається законом. Донор має розуміти, що від стану його здоров’я залежить життя іншої людини. Адже випите напередодні спиртне й на другий день лишається в крові…
Стакан крові
На другому поверсі спочатку поять дуже (дуже!) солодким чаєм. Потім сестра дає халат і бахіли. До операційної треба підніматися ще вище – весь час наліво. Медперсонал питає, з якої руки брати кров – правої чи лівої – та в який раз здаю. «Перший? Не бійтеся, то не боляче». Подивилися в анкету, сказали – 200 грамів.
Спочатку руку перетискують джгутом, потім її треба просунути у віконечко, за яким і відбувається вся основна процедура. Поки місце, куди вставлять голку, змащують йодом і готують все необхідне, лікар «по сей бік» розпитує, чи багато людей внизу: «Небагато». «Як завжди, – каже вона. – Люди приходять здавати кров тільки для своїх близьких, благодійних донорів майже немає. Ми самі тут, весь медперсонал, здаємо кров кожні два місяці. До речі, це корисно, з’являються молоді еритроцити». Поки вона розповідає, у вену вставляють голку – болю менше, ніж під час проколювання пальця.
Нарешті взяли всі 200 грамів. Лікар питає, чи не крутиться голова, і каже, щоб обов’язково взяла талончик на 10 гривень, може, зараз грошей в касі і нема, але рано чи пізно їх можна буде забрати і буде хоча б на проїзд.
Година життя
Після здачі крові самопочуття нормальне, щоправда, трохи крутиться голова. Наступний крок – знову реєстратура.
В реєстратурі пропонують виписати талончик на 10 грн., але одразу попереджають, що грошей у касі зараз немає. Кажуть, що можна підійти пізніше. Та люди, які приходять сюди здавати кров комусь з близьких, роблять це явно не заради тої десятки.
Переваги донора в іншому – йому видають довідку, за якою можна взяти два вихідних на роботі. І дійсна вона протягом року. А що також важливо – на станції роблять повний аналіз крові. Тобто наступного дня можна прийти з паспортом – туди вам поставлять, абсолютно безкоштовно, печатку з групою грові та резус-фактором. А ще скажуть результати – чи не хворі ви на ВІЛ/СНІД, гепатити, сифіліс, гонорею, туберкульоз… Тобто в найкращому випадку – ви будете впевнені, що здорові, в найгіршому – вашу кров не візьмуть як донорську, але знатимете, що треба лікуватися від болячок, які перебувають на ранній стадії, адже ви самі поки що їх не відчули, а кров уже їх показала.
Вся процедура здачі крові зайняла десь близько години. Але за цей час вдалося розвіяти кілька власних міфів, з чим хотілося б поділися і з читачами. Перше – здавати кров зовсім не боляче. Друге – чому б не здавати її кожні два місці? Бо як би пафосно це не звучало, але година часу – це просто малесенька крихта життя, але для когось іншого вона може стати рятівною.
