За своє життя вона змінила декілька захоплень. Коли у в’язанні дійшла до досконалої майстерності, захопилася випічкою тортів. Коли й тут вже стало нецікаво, знайома порадила зайнятися вишивкою. Це було сім років тому… Нещодавно у Прикарпатському юридичному інституті відкрилася перша виставка вишитих картин Оксани Терешкун. Вона – кандидат політичних наук, доцент, завідувач кафедри філософії та політології цього вишу.
Пані Оксана шиє хрестиком та гобеленом. Більше подобається гобелен, бо це унікальна техніка, тим паче тут майже непомітні штрихи в’язки. Здалеку така картина виглядає як намальована. Та водночас це більш клопітка робота.
Тканину для гобелену жінка замовляє за кордоном. Це так звана міліметровка – дуже тоненька, надзвичайно якісна. Деякі вишивальниці навіть не знають про існування такого матеріалу. Часом доводиться чекати на замовлення по півроку. Крізь кожен міліметр цієї тканини протягнута нитка, можна тільки уявити, наскільки це непроста робота. Нитки бере теж най-якісніші – в народі їх називають «американка». Вони витримують перепади температур, сонячне освітлення, їх можна прати та прасувати.
Для роботи пані Оксана використовує закордонні схеми картин – румунські, французькі, російські. Загалом таких схем є небагато, адже це доволі рідкісне захоплення. Буває, що вона вносить і свої елементи – міняє фон, тони, але здебільшого дотримується схем. Каже, що особливо гарні схеми складають румуни. У Румунії, виявляється, це заняття дуже поширене. Тому й вишивки виглядають особливо природно.
Одна картина може забрати і півроку. Усе залежить від розмірів, складності та кількості тонів. До прикладу, у вишивці Тихвінської ікони Богоматері тільки жовтих відтінків є десять. А є схеми, які передбачають 96 кольорів. Вони – найскладніші.
«Намагаюсь чотири години на день приділяти вишивці, – каже Оксана Терешкун. – У вихід-ні дні може бути й вісім годин. Якщо робота подобається, то вона неважка».
Говорить, що за характером вона… холерик. Цікаво, як їй шиється із таким темпераментом? А ще розповідає, що шиє картини із захопленням, але не переносить інше шиття, як то пришити ґудзик чи латку. Таку роботу вона несе до ательє.
Вишивка – досить дороге захоплення. Дорогими є рамки, тканина, нитки. Та жодної своєї картини пані Оксана ще не продала. Кожна з них є дорогою для цієї жінки, своєрідним оберегом у домі та сім’ї.
Свої роботи вона вже об’єднує. Є серії замків та фортець, старовинних двориків, звісно, серія ікон. Нині вона готує серію «Танці». Це чорні силуети людей, які виконують різні танцювальні па. У порівнянні з картинами вони виглядають трохи примітивніше, але як серія це буде досить оригінально.
Її мрія – навчитися вишивати кінським волосом. Цією технікою володіє тільки один японець. Замовлення до нього надходять від видатних людей. Ця техніка дуже гарно передає легку атмосферу японських акварелей. Пані Оксана одного разу побачила сюжет про нього по телебаченню і зараз шукає будь-яку інформацію про цю техніку.
