Про нову транспортну схему в Івано-Франківську говорять давно. Торік до її розробки долучилися фахівці Німецького товариства технічного співробітництва GIZ. Безкоштовно. Та, за словами громадського активіста й підприємця Романа Ганжі, німці одразу наголосили: у місті такого формату як наше, на велосипед має припадати близько третини усіх транспортних потоків.
Щоправда, ані Ігор Сенчук, заступник директора департаменту комунального господарства, транспорту і зв’язку міста, ані Володимир Гайдар, в. о. директора департаменту містобудування та архітектури, такої цифри не озвучують. Але й не заперечують. Імовірно просто тому, що ставляться до неї з недовірою.
Не чекали?
Наприкінці січня цього року чиновники таки вирішили: аби зменшити затори та зробити Франківськ мобільним, треба розвивати громадський транспорт, вело- та пішохідний рух. Тоді засідання робочої групи відбувалося за участі представників консалтингових компаній ДРЕБЕРІС, Пі-Ті-Фау й товариства GIZ. Мабуть, саме їх чітка позиція щодо ролі велосипеда і стала рушійною силою, завдяки якій вже в березні на сайті міської ради з’явилася Концепція розвитку велосипедного руху. На кону ж бо – безкоштовний фаховий проект транспортної схеми.
А недавно відбулися й громадські слухання Концепції. Правда, виглядало на те, що чиновники не дуже прагнули зустрічатися з роверистами. Повідомлення про громадські слухання з’явилося на сайті міськради лише за два дні до зустрічі. Та й час для слухань обрали незручний – середина робочого дня. Мабуть тому чиновники й виглядали злегка здивованими, коли в залі виявилося близько трьох десятків велосипедистів. Наступна «несподіванка»: бодай більш-менш цілісного бачення розвитку велоруху в міських урядовців просто немає.
«Ми пропонуємо вам, як людям, які знають ситуацію на практиці, розробити основні напрямки велодоріжок», – звернувся Ігор Сенчук до велосипедистів. Останні пропозицію сприйняли з ініціативою. Тож пан Сенчук пообіцяв вилучити зі складу робочої групи деяких чиновників й долучити ще п’ятьох роверистів. І, врешті, розмова вийшла конструктивною. Саму Концепцію по суті й не обговорювали – одразу визнали, що документ має декларативний характер, і взялися до практичних питань. Адже наступним кроком після того, як Концепцію затвердить міськрада, має стати розробка цільової Програми велосипедної інфраструктури в місті на 2015-2020 роки.
Ровер – це «не прийнято»
Концепції, подібні до франківської, вже мають Одеса, Донецьк, Луцьк і Львів. Окремі кроки роблять Вінниця, Євпаторія, Рівне, Кривий Ріг, Київ та деякі інші міста. Тож наразі Франківськ – у десятці піонерів.
Роверистів на вулицях нашого міста більшає. Та жодних достовірних соціологічних даних з цього приводу немає. На підставі опитування випадкових 275 осіб у Концепції «вспливла» цифра: «8 % опитаних дорослих мешканців міста мають велосипеди, при чому більшість з них використовує велосипед у виключно рекреаційних цілях», а «відсоток мешканців, які готові використовувати велосипед як щоденний транспорт, є дуже низьким». Основна причина: «це не прийнято». Тож йдеться не лише про те, що пересуватися ровером по місту банально небезпечно через ту ж відсутність велодоріжок, а й про культуру їздити на ровері, чи то б пак про її відсутність.
Маршрутки їдуть довше
Володимир Чорноус, депутат міськради, який за рік наїжджає на велосипеді близько 10 000 км, каже: «Не лише всі ямки на узбіччях дороги, а й зневагу таксистів і водіїв маршруток відчуваю на власній шкурі. Рідко хто з водіїв поступається, навіть якщо я їду по головній».
«Я професійний даунхільщик, але мені страшно їздити по місту», – зізнається Роман Ганжа. Хоча чимало велосипедистів визнають, що серед них теж трапляються порушники. «Деякі велосипедисти забувають, що теж повинні дотримуватись ПДР. Такі особи нерідко самі провокують аварійну ситуацію та негативне ставлення водіїв», – каже велосипедист Андрій Гольча. До всього додається ще й відсутність велопарковок. Хоча, на думку Олександра Хоменка, лідера клубу «Вело-сталкер»: «Немає змісту ставити нові велопарковки, допоки не почне працювати міліція».
Та попри це, ті, хто використовує ровер як транспорт, кажуть, що зручнішого способу пересуватися містом просто не існує. Для франківчанина Андрія Третьякова велосипед – основний транспорт вже понад 30 років. «Колись хотів купити машину, добре, що вчасно схаменувся, – каже він. – Зекономив купу нервів і грошей: вічні корки, техогляди, ремонти, спілкування з ДАІ, бензин, врешті. А так ще й фізичний стан постійно в тонусі підтримую. Велосипед – однозначно найшвидший, найприємніший, найдешевший транспорт по місту». Особливо ж Андрій не розуміє тих, хто їздить «у душогубках», надто молодь. «Місто по діагоналі можна переїхати менш ніж за годину. Маршрутки їдуть довше», – стверджує Третьяков. Відсутність велодоріжок його не лякає – адаптувався.
А для Дмитра, брата Андрія й жеківського електрика, велосипед просто порятунок. Без нього, каже хлопець, він не встиг би й на половину викликів. Правда, лише за останні два роки в нього вкрали три ровери.
Місто – для людей, а не для машин
Натомість Катерина Чередніченко, яка вже четвертий рік поспіль організовує Івано-Франківський велопарад дівчат, переважно використовує ровер для заміських прогулянок. По місту ж їздить хіба на вихідних, коли рух не такий інтенсивний. Катя переконана: розвиток велоруху може не лише розв’язати проблему заторів, а й повністю змінити обличчя міста.
«Йдеться і про запровадження в моду активного способу життя – а отже й про покращення здоров’я людей, екології в місті, бо ж менше машин – менше вихлопних газів, – говорить Катерина. – Для мене показовим є приклад Боготи – столиці Колумбії, мер якої 10 років тому чітко визначив пріоритет: місто – для людей, а не для машин. І замість будувати нові автомагістралі, розширив тротуари, обладнав велотраси, а на місці міських «трущоб» заклав парки. Ця та інші реформи не лише позбавили Боготу (понад 7 млн. населення) транспортного колапсу, а й знизили на 70 % рівень злочинності. Бо навіть найбіднішим людям стало приємно гуляти містом». Одна з улюблених цитат мера-реформатора Енріке Пеньялоса: «Велодоріжки – це символ демократії. Це означає, що кожен, хто їде на велосипеді за $ 30, важливий так само, як водій машини за $ 30 000».
Наразі важко сказати, чи справді мають на меті чиновники змінити обличчя міста, а чи лиш «на відчіпного» намалювати на вулицях кілька ліній білою фарбою. За правильного підходу Івано-Франківськ щодо велоруху має всі шанси стати аналогом Амстердама чи Копенгагена. Цьому сприяють його рівнинне розташування, компактність і радіальне планування. Завдяки цьому навіть сьогодні пересуватися на ровері містом куди зручніше, ніж у розташованому «на семи пагорбах» і чималому за площею Львові, який, до слова, до 2020 року має амбітні плани стати велостолицею України.
Та веломайбутнє Франківська залежить не лише від готовності чиновників втілювати в життя ідеї велогромади, але й від самих роверистів – наскільки в них вистачить ентузіазму та послідовності до тривалої, копіткої, а подекуди й марудної праці.
