Іванофранківці Наталя Барабаш і Юзек Літанюк на шести сотках біля хати створили справжній райський куточок. Вони не купують лимони, лайми, гранати, інжир чи нектарини. Усе це росте поруч.
Для людей і котів
Будинок садівників-аматорів стоїть на одній із найзатишніших вулиць Івано-Франківська – Козацькій. Хата розташована у низині, тож з дороги добре видно все, що знаходиться за високим парканом.
Наталя сміється, що не раз бачила, як люди стояли й роздивлялися всі ті цвітіння. А квітує її сад цілий рік. Лише сніг зійде – вилазять проліски, крокуси, потім їх заміняють інші весняні квіти, далі літні, осінні, навіть серед снігу різними кольорами розквітає морозник.
Жінка робить екскурсію невеличким садком. Різноманітні троянди, гібіскуси, гортензії, дурман, магнолії. Краса. А скільки всього незвичного! От одне деревце. Здалеку здається, ніби гілля все у голках, а торкаєшся – м’які та приємні.
«Отам, бачите, на гірці у нас особлива ялиночка, – показує Наталя. – Вона коли цвіте весною, то стає такого лимонного кольору. А потім знову зеленою. Отам в’ється, бачите, то актинідія. Її ще називають ківі. Дає такі маленькі плоди – дуже смачненькі, правда, на смак не зовсім, як ківі. А ще цю рослину дуже люблять усі сусідські коти. Ям понаривають, лежать, балдіють».
Кольоровим маршрутом
Є тут і для смаку. І то такої екзотики, що не треба ходити на базар.
«Оцей лимон дає щороку 50-60 плодів, – хвалиться Наталя Барабаш. – І вони такі смачні та соковиті. А шкірочка така тоненька. Мм… Смакота. А це – лайм. Понюхайте, як пахнуть квіточки. А отам, бачите, вже плоди позав’язувалися. Я їх трохи обриваю, аби лайми великі родились. Тоді вони солодкавіші, а маленькі – кислячки. Цей у нас уже два роки, дає п’ять-шість плодів на рік. Лимони та лайми треба щепити, аби плодоносили. Хоч з кісточки виростуть, але не будуть родити».
На сходах показує ще одне чудо – кущик з гранатами. «Не сказала б що це така екзотична рослина, просто у нашому регіоні це поки що рідкість, – говорить Наталя. – Але клімат міняється, з’являється багато таких рослин, яких раніше не було. Гранат не потребує особливого догляду. На зиму заносимо його до хати. Там він скидає листочки й відпочиває. Лиш виносимо на двір, одразу цвіте та плодоносить. Того року дев’ять величезних плодів зірвали та з’їли. Маленьких вже не рахую. Купили ще один сорт гранату та посадили у дворі. Кажуть, що витримує наші зими. Подивимося».
Поруч – ще одне цікаве деревце з великими листочками – інжир. Наталя каже, що воно не цвіте, а одразу плодоносить. «Плодів настільки багато, що я половину пообривала, – розказує вона. – За рік вже третій раз родить. Крім того, він корисний та дієтичний».
Далі – горщики з бананами. На перший погляд звичайний собі вазон з кольоровими листками. Банани родять на четвертий рік – ще два роки чекати.
«Це апельсинка та мандаринка, – показує Наталя на зелені деревця. – Вони виросли з кісточок. Їх не треба щепити, але плодоносять на сьомий рік. Наші скоро почнуть родити».
Дорогою Наталя пригощає малиною та полуницями, які у них родять до пізньої осені. Смачно. Показує на дивні рослини, що в’ються по паркані: «Це червоні огірки. Треба садити хлопчика й дівчинку, тоді родяться червоні. У мене хтось один, тому не родять. Є червоні огірки, а є білі. На смак – як звичайні».
Поруч у грядки закопані пеньочки – ніби для декору. Та насправді так тут вирощують гриби. Опеньки та японські гриби шиітаки. «Японці», кажуть, корисні тим, що захищають від онкозахворювань. Це робота чоловіка Наталі – Юзека. Він входить у клуб садівників та органічного землеробства, то звідти приносить всякі цікавинки. Каже, що просто купує спори грибів, засипає на дно пенька і «садить» його в землю. Так вони й ростуть.
На зиму всю цю екзотику ховають у зимовий сад, який зробили в хаті. Тут усі стіни зі скла, аби рослинки сповна отримували сонячного світла. І тут з десяток вазонів: різних пальм, фікусів, ще чогось красивого.
Компотів і варення тут не роблять – не люблять. Їдять лише свіже, бо так корисніше
Вазони роблять добрішими
Єдині квіти, які не визнає Наталя, – зрізані. Про це знають усі її знайомі, тому дарують лише вазони. «Квіти також живі, вони все відчувають, тому не хочу робити їм боляче», – каже садівниця. Розповідає, що на два тижні поїхала на відпочинок, приїхала, а всі рослини ніби з опущеними головами, хоч за ними й добре доглядали. Потім за тиждень віджили, повеселішали. Вони просто сумували за своєю господинею.
«Якщо ви добрі до рослин, тоді й вони будуть до вас добрими, – стверджує Наталя Барабаш. – Це доведено наукою. Наприклад, якщо ви рослині робите боляче, то вони це пам’ятають два тижні. Може, обрізали забагато, чи не так, як потрібно. І якщо відзняти суперчутливою камерою, то буде видно, як рослинка віддаляється від вас. Воно ж усе живе, як і ми. Взагалі всім раджу тримати рослини. Це така радість! Завжди переконуюсь – якщо людина не любить тварин чи квітів, то вона не любить і людей».
