Батьків виховують не грошима

Наприкінці минулого року в селі Вільхівцях Городенківського району п’яний нелюд скористався відсутністю дорослих і зґвалтував дворічну дівчинку. «Репортер» про це писав. Нині чоловік перебуває під слідством. Вочевидь, на нього чекає немалий тюремний термін і своє він отримає сповна – за ґратами таких, м’яко кажучи, не поважають. А як нині живе село, які висновки зробили люди?

Людям допомагають консультаціями, а вони вимагають коштів

Мамі було не до того

У цій сім’ї є ще троє дітей: п’ятирічний син ходить до дитсадка, а старші хлопчик і дівчинка – школярі. Того дня дорослих не було вдома, діти залишилися самі в хаті, що на околиці села. Здебільшого сільські будинки вдень не зачиняють. Та, зрештою, якби малі й були замкнені, вони все одно впустили б до хати знай­омого дядька. Він у них бував часто, іноді й напідпитку. Аж коли той почав чіплятися до дітей, дев’ятирічна сестричка втекла до бабусі, дорогою зателефонувавши мамі. Певно, й не уявляла, що там у хаті чекає малу…

Зрештою, не уявляли цього й дорослі. Вільхівський сільський голова Іван Буряк розповідає: «Коли зґвалтовану дитину забрали до обласної лікарні, то спершу запримітили лише поверхневі розриви. Зашили, але дитинці ставало гірше. Через тиждень довелося робити повторну операцію. Зараз вона вже одужала, вдома. На щастя, психологічно наче також усе нормально. Помалу отовталися й старші діти. Хоч сам випадок, увага дорослих їх тоді добряче налякали. Тому наші вихователі та вчителі намагалися відгородити дітвору від цікавих, проводили бесіди з односельцями, просили ставитися уважніше.»

За словами голови, цій сім’ї й раніше приділяли багато уваги. Мама Марія (прізвища не вказуємо з етичних міркувань) вела непевний спосіб життя. Двоє старших дітей народжені від першого шлюбу, молодші – від нинішнього її співмешканця. В офіційному шлюбі вони не перебувають, чоловік якраз відбуває двомісячне позбавлення волі за борг зі сплати аліментів перед своєю першою сім’єю.

З Марією й раніше було всяке, розповідає сільський голова: дітей не доглядала, пиячила. Навіть «дитячі» гроші пропивала із такими ж подружками. Могла на день-два зникнути. До дітей наві­дувалися працівники сільради та вчителі. Віддати їх до інтернатів якось рука не піднімалася, хоч соціальні служби вже порушували провадження щодо позбавлення Марії батьківських прав. Нарешті якось і сама жінка нарозумилася. Сільрада сприяла їй у придбанні хати, завели живність, доглядали город. Але в тій біді, що сталася, є й чимала вина батьків.

Такі сім’ї навчилися

Мешканка сусіднього селища Чернелиці Марія Прокопчук, мама чотирьох дітей, також вис­ловлює обурення з приводу подій у Вільхівцях. Дивується, як то можна так байдуже ставитися до своїх дітей.

«А все через те, що соціальні служби мало контролюють такі сім’ї, – каже пані Марія. – От, приміром, за кордоном би хутко дітей від такої горе-матері забрали, а в нас панькаються. Держава збільшила виплати при народженні дітей, от і розкошують батьки. При тім, що малеча іноді поневіряється. Навчилися такі сім’ї, що лиш чекають на допомогу, навмисне не оформлюють подружжя, щоб мати статус одинокої матері й більші виплати. А як щось не так, то знають добре, що треба на «гарячу лінію» влади чи навіть міністерства зателефонувати. І вже чиновників карають. А ліпше б дітей змалку привчали до праці. Ось мій син-одинадцятикласник заробив минулого літа майже чотири тисячі гривень, працював на жнивах у місцевому господарстві. Ми з чоловіком самотужки виростили своїх дітей, дали старшим вищу освіту, ось і наймолодший готується до вступу. І не чекали на чиюсь допомогу».

Ти не одна

Директор Вільхівської школи Олександра Приймак щиро намагається захистити маму зґвалтованої дівчинки. Мовляв, останніми роками жінка стала більше перейматися вихованням дітей, часто приходить до школи.

Але тут же подумалося, що сільські вчителі, які мають у класах іноді менше десятка учнів, могли би зрівнятися із більш завантаженими міськими педагогами. Тобто опікуватися школярами в позаурочний час, залучати до гурткової роботи. Адже діти з віддалених сіл не мають можливості добиратися до районних позашкільних закладів. Мабуть, і громада не має байдуже спостерігати за такими малозабезпеченими родинами.

Що таке практикується, свідчить досвід Городенківської цент­ральної районної бібліотеки, де вже кілька років працює громадська організація «Ти не одна». Створений клуб для одиноких, багатодітних, майбутніх матерів, які з певних причин залишилися покинутими. Тут вони отримують інформацію про установи та організації соціальної сфери, які надають всебічну допомогу. Працівники центру зайнятості радять, на які вакансії можуть розраховувати жінки з малими дітьми. Можна отримати безкоштовні юридичні послуги, психологічну, медичну допомогу. Крім того, працівники бібліотеки роздають одяг та іграшки, які приносять небайдужі люди.

На жаль, буває, що головною метою візиту до цього клубу є лиш очікування матеріальної допомоги. Сама була свідком того, як мешканець села Острівця сварився з директором бібліотеки Марією Підлеснюк, що отримав не гроші, а тільки шоколадку, ще й на дорогу витратився. Мовляв, ні одягу, ні взуття йому не треба. Як не намагалися пояснити батькові-одинаку, що це благодійні пожертви, той був невблаганний…

Буває, що такі благодійні допомоги лише шкодять. Про це не раз доводилося чути від директора українсько-канадського благодійного фонду «Світ для дітей» Галини Микитюк. Фонд отримує надходження від доброчинних акцій, які наші співвітчизники проводять у Канаді. Звідти надходить одяг, іграшки. Часто на отримані з-за океану кошти готують продуктові пакети для багатодітних сімей. А коли ж пані Галина чи її помічники просять листом чи зробленим власноруч подарунком подякувати своїм доб­рочинцям, то наражаються на нерозуміння. Багато людей звик­ли лише отримувати. А шкода.