Мистецтво об’ємного малюнка на асфальті зародилося ще у VI столітті. Його батьківщиною вважається Італія. Тоді напередодні великих релігійних свят вуличні художники збиралися біля храмів та оздоблювали бруківку картинами на релігійну тематику. Як правило, це був образ Діви Марії, звідси походить і назва професії – «мадоннарі». Для більш естетичного вигляду картин використовувалися пелюстки квітів, тканина, інколи шкіра. В нагороду за працю мадоннарі отримували їжу від церкви та парафіян.
Згодом це мистецтво розповсюдилося по Європі, але недовговічність малюнків, які змивалися після дощу, призвела до його занепаду. «Другим диханням» вуличного малярства став фестиваль в італійському місті Куртатоне в 1972 році. Тематика малюнків вийшла за межі релігійної.
Зараз у світі найвідомішими представниками вуличного малярства є американець Курт Веннер, британець Джуліан Бівер, німецький дует Едгар Мюллер і Манфред Штадер, іспанець Едуардо Релеро. Серед наших сусідів, де це мистецтво перебуває на початковій стадії, відомими вважаються росіянин Філіп Козлов і поляк Павло Джузинський. Останній, до речі, занесений в книгу рекордів Гіннесса за найбільший у світі 3D малюнок на асфальті. В Україні, на жаль, чи то через відсутність активних прихильників, чи через і так надмірний 3D-ефект нашого асфальту цей вид мистецтва практично не розвивається.
То все ж таки як звичайне зображення на асфальті може набувати такого фантастично реального відтінку? «Ілюзія, а тим більше візуальна, завжди вражає і пробуджує цікавість. Двомірні фотографії, картини, кінофільми більше не дивують так, як дивують 3D-зображення. Але насправді тримірна ілюзія – це лише ефект заломленого простору, – пояснює архітектор Ігор Юрчак. – В реалі зображення залишаються плоскими, а зір обманює нас».
