В 2015 році франківський письменник Володимир Єшкілєв презентував нову серію прози «Ефект Ярковського» і перше розслідування з серії зветься «Те, котре – холод, те, котре—смерть». Що таке петлі часу і як по ним мандрувати, в чому естетика ідеальної отрути і її Майстра, чому так часто особливі здібності використовують для своїх потреб злі сили і хто ж такий цей Ярковський, розбирається Буквоїд.
Олександр Ярковський — головний герой роману, наш сучасник. Ексцентричний, трохи самозакоханий, син нумізмата, він своєрідний денді, принаймні дуже хоче таким здаватися. Проте його недолугі спроби познайомитися із дівчатами та привернути увагу завершуються нічим. Та головне його вміння лежить зовсім не в романтичних па, а у здатності розуміти підказки часу. Єшкілєв описує зовнішність свого героя так:
«Йому за тридцять . Каштанове волосся акуратно зачесане, вузьке обличчя поголене. Завдяки чорній плащівці чоловік здається худішим, хоча й без того, йому далеко до вгодованості. Він йде довгою засміченою алеєю, що бісектрисою перетинає парк. Оминає, а іноді й перестрибує сміття з перекинутих урн та впале гілляччя».
Все би нічого, життя Ярковського було таким же безтурботним і відстороненим, якби не спонтанне прохання голови нумізматичного клубу Антея Марковича Балтера, який просить Ярковського «допомогти в одній справі». Друг Ярковського-старшого ( батька головного героя) , фанатик своєї справи, який бездоганно знається на монетах не так давно втратив свою племінницю. Її вбили, підсипавши отрути в шампанське.
Подія сталася рік назад на вечірці в елітному салоні Вержо, слідство тривало коло року, але особливих результатів немає. Ось тут Єшкілєв і відкриває читачеві зав’язку, дещо її примітивізуючи і нагромаджуючи зворотами, метафорами і описами. Головний герой володіє особливими здібностями—він вміє мандрувати петлями часу, розділяти свою сутність, зчитувати інформацію з різних пластів простору і саме тому, старий голова клубу просить взятися за справу. Хто вбив молоду племінницю Балтера і що відбувалося насправді на святі, Володимир Єшкілєв подає у жанрі «екстрасенси ведуть розслідування»– дещо спрощені описи обрядів чи навпаки нагромадження закручених конструкцій відволікають від суті історії і в певний момент навіть хочеться кинути читати далі.
Але як часто буває в творах, усе рятує жіночий образ. У романі він цікавий—це молода дівчина Saня, прогресивна представниця молодого покоління, яка поводить себе розв’язно і зухвало, знається на останніх гаджетах і маніпулює своєю вродою та напористістю, аби добиватися свого. Саме ця дівчина хвилює і зачаровує Ярковського і з нею він вирішує працювати в парі. Їх об’єднує не лише схожість поглядів на життя, а й один вчитель—Солтис. Керуючись внутрішнім голосом, який у творі звучить як «розумне згущення», Ярковський і Saня крок за кроком перевіряють 29 осіб, які були присутні на фатальній вечірці салону Вержо. Кожна історія має свої скелети у шафі.
Образи
Можна сміливо припустити, що образ Олександра Ярковського частково має риси самого автора роману: особливий інтерес до метафізики, зацікавленість монетами і вміння в них розбиратися, окремі словесні конструкції, тип мислення і навіть проблем зі здоров’ям.
Взагалі образи роману—це по суті богема окремого міста. Як далі з’ясовується—псевдобогема. Журналісти, представники знатного роду, письменники й оперні діви,– усі вони з одного боку культивують власну виняткову роль, а з іншого—зав’язані в темних історіях, заплутаних любовних лініях, заздрості, пристрастях і підозрах.
Окремим елементом є вставки еротичного контексту в романі, але в більшості випадків вони або звучать штучно, або не мають жодного зв’язку із дією.
Наприклад, в одному епізоді у розмові із письменником – фантастом Бусурманко ( одним із тих гостей, які були на святі) Ярковський раптом заводить тему про перше потрапляння до салону загиблої племінниці Антея Марковича і далі частина діалогу йде про її сексуальну орієнтацію, бо вона прийшла разом з іншою жінкою. І таких примітивних вставок в романі вдосталь.
Хоча є й інші приклади, коли акцент на сексуальних темах виправданий, він показує особливий зв’язок між Sанею і Ярковським. Система їхнього спілкування—це напівнатяки, жарти, зрозумілі лише їм, постійна гра. Через ці діалоги читач більше розуміє, що головні герої історії є однодумцями, вони мають велику симпатію одне до одного і попри всі випробування, перебування в спільному просторі їм потрібне.
Важливим героєм у творі є кришталева куля, образ достатньо стереотипний, але Єшкілєв цим ніби дражнить читача. За цим образом стоїть сила, яку автор описує спираючись на власний філософський бекграунд. Куля не лише допомагає в розслідування, вона є джерелом сакрального знання ( через випромінення холоду), символом виходу людини за межі власного кола, талісманом і живим організмом. Недарма твір закінчується саме цим образом:
«..Відтак думки Майстра змінюють напрям: він згадує про магічну кулю. Така річ стала би у пригоді. Він твердо обіцяє собі, що навідуватиметься до рідного міста частіше. Треба з усім цим розібратись, каже він собі. І не договорює. Адже добре пам’ятає кому продав свій шедевр, призначений для ускладнення шампанського. «Для фанатичного ускладнення»,– навіщось уточнює він і знову згадує про чаклунський кришталь, що потрапив до історії знищення салону Вержо. Зрештою, й до його, Майстра, історії. Він уявляє собі магічну кулю. Ідеально відполіровану, важку і холодну на дотик. І вже відчуває, наскільки вона йому потрібна».
Про мову
Мова твору, особливо в першій його частині, часто перенасичена епітетами та порівняннями, що відволікає від основної думки. Наприклад, фрази типу: «…на дорозі його успіхів, тихо і непомітно подорослішала пастка його недбалості» скоріше викликають більше запитань, аніж розуміння чи насолоди від краси мови.
В попередніх книгах, Єшкілєв часто бавиться академічним каноном, високопарною мовою, гучними метафорами, але в «Ефекті Ярковського» їх стає забагато. Небезпека в тому, що загубившись серед навантажених складними конструкціями речень, читач не дійде до основних історій 29 героїв, а як раз в них і є головна сіль.
У романі також переплітаються російська та українська мови, в даному випадку це додає природності, бо герої перестають бути патетичними, а є живими, різними, в мовному плані зокрема.
Відчувається бекграунд письменника щодо різних ритуалів і символів, які він використовує в творі, частину із них він пояснює виносками, але деякі залишаються для читача відкритими—наприклад поняття «еспер». Попри легкість і жартівливість подачі тексту, перед читачем відкривається ціла енциклопедія термінології, легенд, історичних фактів та старовинних ритуалів. І особливо нелінивим слід в цьому розібратися.
Сюжет
Текст потрібно читати уважно, бо серед великої кількості героїв і переплетених між собою історій легко загубитися. Текст має принцип «кільцевого обрамлення»– це прийом в літературі, коли тема,якою розпочинається твір, повертається в кінці, ніби вписуючи весь сюжет в коло. В романі Єшкілєва такий ефект також є. Початок книги—це поява певного персонажа Майстра, який готує ідеальну отруту, насолоджується нею, розкладає на елементи, розповідає про традицію і естетику смертельного розчину, а в кінці твору автор привідкриває нам завісу, про що ж йшлося на початку і хто такий Майстер.
Але так само відчувається незавершеність історії, Єшкілєв дає чітко зрозуміти, що це лише перша частина з прозового циклу «Ефект Ярковського».
Володимиру Єшкілєву вдається «втягнути» в свою історію читача, але орієнтуватися в ній зовсім нелегко. Для непідготовленого це стане викликом або ж ідея твору буде для нього незрозуміла.
Щодо теми часу, яка наскрізь пронизує весь роман, то автор дає добру поживу для розуму—за словами, одного з героїв, час, якщо прибрати події, перестає бути закрученим, а ніби витягується, видовжується.
Людина, маючи особливий дар може розділятися на кілька своїх проявів і пересуватись на різні пласти часу—в минуле, в далеке майбутнє в альтернативні виміри.
Comments are closed.