У четвер, 21 серпня,журналістка Крістіна Бердинських представила свою дебютну книжку «Єлюди. Теплі історії з Майдану».
Ця книжка – блог-щоденник з Інтернету, який автор розпочала під час Євромайдану. Журналістка Крістіна Бердинських, поспілкувавшись 1 грудня на Банковій із двома медичними волонтерами, написала першу історію про них на своїй приватній сторінці у соцмережі. Коли на Банковій пішов газ, ці хлопці першими побігли надавати меддопомогу.
Авторка щодня зустрічала на Майдані таких прекрасних людей, як ці медики. Скромних і водночас упертих і відчайдушних, із різним рівнем доходів та освіти. Хтось із Заходу України, хтось зі Сходу. Чомусь мас-медіа звертали менше уваги на звичайних людей, а саме вони були енергією та духом цих подій.
«Я хотіла написати про людей, простих людей, які творили історію». – каже авторка книги. – « До книги увійшло 130 історій, які я збирала із фейсбуку, а також спілкувалася з людьми особисто. Кожна – це історія про долю людей, які надихали. Хоч не всі вони й янголи, але вони творили Майдан».
20 грудня Крістіна створила Facebook-сторінку «Єлюди-maidaners», де почала публікувати історії про майданівців та їхні фото, зроблені камерою мобільного телефону. Вона розмовляла із заможними бізнесменами, які постачали на Майдан дрова й шини, із будівельниками, студентами, волонтерами, координаторами гарячих ліній, із тими, хто працює на кухнях, живе у наметах, художниками, музикантами, культурними діячами.
У січні-лютому сотні волонтерів перекладали ці розповіді на 17 мов. Люди хотіли, щоби світ дізнався, хто насправді стоїть на Майдані.
«Одного вечора мені у Фейсбук написала жіночка і запропонувала перекласти історії на англійську мову. На той час їх було вже більше 60. Ідея спочатку мені не дуже сподобалася, але я погодилася. Написала, що шукаю волонтерів на переклад. За дві години мені написало 170 людей. За вечір набралося волонтерів для перекладу на 20 мов світу. Так проект розрізся на 17 мовних сторінок у соцмережі», – розповідає Крістіна.
За словами, Бердинської, до книги не увійшли історії загиблих з Небесної сотні.
«Я зробили це свідомо. У мене була історія про Нігояна, за кілька днів до того як він помер. Пізніше, мала розмову з Олесею Жуковською, яка того ж вечора була поранена. Коли трапилися, ці два випадки, я вирішила, що не писатиму про Небесну сотню. Я б просто не змогла спілкуватися з родичами загиблих, пропустити все це через себе», – пояснює журналістка.
