Лідія Кушнір, пенсіонер:– Проживаємо на Бандери, 62, корпус 1. У нас із квітня немає гарячої води, тоді як усе місто з гарячою водою. Начальник «Теплокомуненерго» сказав, що буквально 21‑22 вересня мають включити воду, але ще дотепер немає. Кажуть, що жек виконує якісь роботи, тому воду перекрили. Але чому не вирішують це питання?Віктор Шимко, начальник ЖЕО №7:– Там є транзитний ввід, який прослужив 30 років і «пішов спати». Подача води затягнулася з тієї причини, що не було коштів на проведення ремонту. Оскільки кошти на проведення ремонтних робіт у сумі 70 тисяч уже виділили, то й до робіт уже приступили. Орієнтовно за десять днів буде все полагоджено.
Пан Андрій, пенсіонер:
– Моя внучка вчиться у першому класі школи №24. Вчителька зобов’язала учнів принести з дому цукор, хто має багато, або льодяники, щоби віднести у дім перестарілих. То школа відтепер опікується будинком перестарілих? Чи спитали дитину про те, чи має вона вдома цукор? Вчительці на день народження купуй золото, на купівлю парт здавай гроші, а тут ще й цукор неси. Доки це триватиме?
Галина Кіб’юк, заступник директора з виховної роботи ЗОШ №24:
– Щороку восени або навесні ми проводимо шкільну акцію милосердя для дітей-інвалідів та людей похилого віку. Організовує все це рада учнівського самоврядування. Від кожного класу учні здають один кілограм цукру або льодяники. Якщо клас чи окремі діти не здають, то жодних обов’язкових вимог ніхто не ставить. Дитина може нічого не принести.
Отже, з тим, що зібрали, у супроводі представників ради учнівського самоврядування та класного керівника діти заходять у кімнати, знайомляться з людьми і роздають усе це разом. Мабуть, це не зле, бо людям приємно, і діти мають можливість подивитись, як живеться стареньким.
Нехай дідусь підійде до мене або до класного керівника і дізнається, як усе відбувається. Можливо, дитина якось не так передала інформацію. Дідусь може підійти на сам захід і подивитися.
