Я дуже добре пам’ятаю день 16 січня, бо готувалася до ефіру. Ми сперечалися про бюджет на наступний рік, його мали ухвалити якраз. Але під шумок наші народні обранці вирішили прийняти пакет якихось незрозумілих «диктаторських законів». У мене був справжній шок, велике, сильне розчарування.
![maxresdefault[1]](https://report.if.ua/wp-content/uploads/2014/10/maxresdefault11.jpg)
Я реально відчувала, що це катастрофічний початок кінця. Ми проводили консультації, зустрічалися з представниками громадських організацій, які розповідали молоді про те, що таке СРСР і яку диктатуру вони мали. Чим принципові були ті законопроекти: вони стали поворотним пунктом, бо українці обрали інший шлях, шлях нормального європейського розвитку, а ці закони вертали нас навіть не в олігархічний стрій Януковича. Це була якась нова скажена диктатура й узурпація влади, невидимий внутрішній переворот, порушення Конституції тими, хто мав їй навпаки служити.
Зазначу, що закони від 16 січня в своїй зухвалості обігнали Росію, бо там закручувалися гайки поступово протягом років, а в нас це сталося миттєво. За один день ми могли отримати повне обмеження демократичних свобод.
Складно уявити, якою б була країна з цим пакетом законів. Напевне, вона б опинилася в десятці найрепресивніших держав світу, все до того йшло. Я реально не вірила в те, що таке можливо насправді, що це не сон. Ці закони давали право СБУ в будь-який час відключити онлайн-медіа, що напряму пов’язане з якістю журналістики в країні, зі свободою слова.
Автори «диктаторських законів» скоїли злочин, порушили основний Закон країни – Конституцію, поглумилися над міжнародними актами й деклараціями захисту прав людини. Люди-законотворці самі зруйнували правову систему в Україні, чи можна в таке взагалі повірити?
Чи мають йти до парламенту ті, хто голосував за «диктаторські закони»? Ви скажете: люди можуть помилятися, піддаватися тиску. Але треба пояснювати свою позицію, розповідати виборцям, чому так вчинили, просити пробачення. Й може пощастить, у що особисто я геть не вірю. Бо вибори – то найкраща форма люстрації. А виборці мають бути впевнені, що народний обранець так більше ніколи не вчинить. А яка впевненість може бути в депутатах, які не спитавши своїх виборців, хотіли встановити у вільній країні диктаторський режим?
І головне. Треба, щоб ті так звані законотворці зрозуміли, що саме вони несуть повну відповідальність за те, що форма народного протесту загострилася до коктейлів Молотова, до подій 19 січня. Люди, що вийшли на Майдан, були в повному розпачі, бо суди – корумповані, міліція – продажна, звернутися за захистом нікуди, а тут ще й відібрали практично всі права й свободи. Давно відома істина, що коли заборонено все, заборонено нічого. Це прямий дозвіл робити все, бо пройдена психологічна межа. Радикалізація протесту повністю лежить на депутатах, які підіймали руки 16 січня. Українська нація обрала свій шлях. І він не збігається з тими, хто й досі марить совковими спогадами.
