От і відшуміли в Україні чергові вибори. І людиною тижня цього разу можна впевнено визначити виборця – такого собі середнього громадянина з виборчим правом, який час від часу визначає (або принаймні має це робити) майбутніх керівників своєї країни. Тепер до березня наступного року, попереднього часу виборів місцевої влади, кожен може роздивитись і подумати, чи він, перепрошуємо, не лох.
А результати свідчать про те, що трохи є. Ну, перемога пропрезидентського і пропрем’єрського блоків була передбачена та очевидна, адже вони нині на хвилі. Львівські «самопомічники» теж мали шанси, бо за них агітував сам Львів – хочете, аби було, як у нас, голосуйте – тож не проґавили. Тепер подивимось, як то воно буде далі, бо й на «Свободу» колись сподівалися, а вона, виглядає, усе розтринькала. Чому? Та бо жодна самопожертва рядових прихильників не врятує порожньої демонстративності лідерів. Звісно, якщо цей лідер не Юлія Тимошенко: там досі без змін, продовжують їхати на харизмі з придиханням, так і доскрипіли до парламенту, хоч і на останніх літрах пального…
Дивно, але той самий виборець примудрився обрати до Верховної Ради ще дві команди – радикалів Ляшка (судячи з фронтмена, нові галасливі демонстратори на одну каденцію) і переодягнених регіоналів – так званий Опозиційний блок, який проти ночі взагалі краще не згадувати. Їх знову обрав схід.
Навіть на останнім часом просто неймовірно українській Дніпропетровщині ряжені опозиціонері взяли майже 90 % округів. Про що це свідчить? Совок живий, він ще довго житиме, його можна перемогти лише успіхами в економіці – зарплатами, пенсіями, дорогами, лікарнями, школами і т. д. Отже, роботи – неоране поле.
Кого точно не вистачатиме в Раді? Наприклад, міцненької фракції Правого сектора й купи пристойних мажоритарників, які намагалися пройти на емоціях і свідомості, а їх перемогли, як завжди, технологіями і грошима.
Кого не шкода – комуністів, надгнучкого Сергія Тігіпка і навіть сумного «вічного радника» Анатолія Гриценка. Адже Україна вже не має часу на запроданців і підглядальників. Працювати треба, боротися. А хто не схоче… ай, таки Правий сектор у парламенті був би дуже доречний.
