Досить часто людина займає позу «ембріона», коли лежить на боці в напівзігнутому положенні. Така позиція свідчить про надто велику схильність оберігати свій внутрішній світ від стороннього вторгнення.
Очікування небезпеки, вразливість, «захисну установку» виказують руки, складені на животі.
Впевненість у своїх силах, диктаторські нахили демонструє так звана «королівська» поза, коли тіло вільно розпростерте. Права рука над головою – знак непохитності та беззаперечності.
Цікаво, що уві сні (як і в діяльному стані) деякі люди схильні «театралізувати» пози – не стільки з любові до театрального мистецтва, скільки через сильне прагнення «покрасуватися». І от що цікаво: якщо люди протягом ночі міняють положення тіла таким чином, що опиняються у дзеркальному відбитті попередньої пози, то це – врівноважені натури. Втім, поза може радикально змінитись і відповідно до закономірностей фізіологічного стану: якщо в період засинання (коли сон неглибокий) людина ще не встигла зняти «денну маску», обрану нею для оточуючих, то вже у наступній фазі поза є, так би мовити, справжньою. Тут уже не до величних королівських поз! Скоріше йдеться про своєрідний діалог із внутрішнім «Я».
Наостанок дещо про «сон удвох». Дакелл наводить приклад такого стійкого багаторічного розташування: сплячі, обернені одне до одного, іноді тримаються за руки. Найчастіше люблячі люди займають позу «ложок» – коли тіла так дотикаються одне до одного, немов щільно впаковані. А якщо згодом настає охолодження-віддалення, тоді конфігурація поз змінюється – «ложки» дистанціюються.
Яку би позицію не обирала людина, вмостившись на нічліг, її поза «промовляє» і про її унікальність, і про мінливі настрої, зрештою, – про зміну темпу та способу життя.
