На вигляд їй років 15, низького росту, фарбоване жовте волосся та дужа статура. Очі чомусь завжди направлені в нікуди, а не на співрозмовника, наче її знов мають без вини за щось покарати. Дівчина не одразу пішла на контакт, а вже при розмові робила великі виважені паузи. А потім заявила: «Я все і не згадаю одразу, ви прийдіть пізніше, а я напишу вам сама. Про все».
Сім’ю Олі не можна назвати бідною, тато приватний підприємець, має свій власний бізнес. Вона народилась в Калуші, навчалась в школі, потім в ПТУ №?7 на кухаря-офіціанта. Все б нічого, розказує дівчина, але тато любив часто «остограмитись» та напідпитку приходивши додому, починав «виховувати» Олю кулаками.
Дівчина терпіла, а мама мовчала, мовляв, у кожної сім’ї свій «скелет» у шафі, таке більше не повториться. І Оля стихала, вона все-таки його дочка, а він її тато, а може й справді все буде добре, і він прокинеться зранку, підійде до неї, обійме та скаже «Прости!», і всі про це забудуть як про страшний сон. Та не так сталося, як гадалося, і регулярність татових виховних заходів повторювалась все з більшою потужністю. Оля не витримала. Втекла з дому.
Мама подала заяву в місцеву міліцію про зникнення дитини, ті в свою чергу подали заявки в кожний відділок області. Її знайшли та направили в притулок для неповнолітніх. Вона потрапила сюди вперше, і ось її враження: «Я відчула себе тут людиною. Такою, як всі, зі своїм характером, принципами та потребами. Батьки приїжджали сюди, та я відмовилась їхати додому, хоча усвідомлюю, що повернутись таки прийдеться, адже моє перебування тут закінчується на початку січня».
Після бесіди вона квапливо покинула кабінет, де ми розмовляли. Не торкнувшись навіть чашки кави, яку так любить. «Це все від переживання», — говорить директор притулку Марія Серденько. — Тут, у нас, не з великою радістю згадують про свої проблеми, тому те, що вона малослівна, це нормально».
Головне те, що батьки визнали свою вину, і я надіюсь, що Оля не буде мати більше проблем такого роду. І в них буде повноцінна нормальна сім’я.
Вона тепер має нових друзів, тих, які не відцурались в скрутній хвилині, ті, які допомогли їй матеріально та духовно. Йдучи впевнено по житті, Оля буде мати, до кого звернутись по допомогу чи пораду. Та і взагалі, просто навідатись сюди з добрим словом, щирою подякою та безтурботною усмішкою, сказавши: «Спасибі, що ви не залишаєте дітей без надії бути комусь потрібним».
Comments are closed.