—?Володимире Степановичу, останнім часом Ваше ім’я постійно фігурує в одній з місцевих газет. Ви не реагуєте на негативну інформацію про себе. Що, немає що відповісти?
—?Знаєте, дев’ять місяців тому я і мій колега Віктор Кімакович добровільно подали у відставку з посад заступників міського голови Івано-Франківська. Під тиском обставин і під тиском місцевих партійних корпоративних утворень.
Звичайно, коли одна і та ж партійна газета з номера в номер продукує про мою скромну персону стільки однобокого негативу, виникає бажання дати відповідь. Так і було.
Але зараз я би не хотів говорити про місцеві партійні газетні видання. Одразу ж зауважу, що я прихильник преси саме як опонента влади. Але коли все абсолютно однобоко: один раз в негатив, другий,… десятий, і — ані слова у відповідь, то це вже зветься не критикою, а політичним замовленням (висловлююся максимально м’яко). Якщо така робота приносить партійним журналістам, що виконують це замовлення, велике задоволення, якщо їх життєве кредо продукувати лайно, то це — їх вибір.
Я зрозумів, що життя таке цікаве (при тому, що надзвичайно коротке і швидкоплинне), що на гидоту я не маю жодного бажання відповідати тим же, витрачати на це час і головне зусилля. Я краще буду працювати, так би мовити, «в позитив», — спілкуватися з друзями-однодумцями, народжувати ідеї, реалізовувати плани. Не такі, щоб когось критикувати, з кимось «сперечатися заради суперечки», комусь заважати, а плани креативні і виключно «позитивні». Тільки від цього, на моє переконання, можна отримувати справжню насолоду.
—?Отже, Ви подали у відставку з посади першого заступника міського голови Івано-Франківська. Чим зараз живете, чим займаєтеся?
—?Пройшов певний період переосмислення. Дуже багато думок у з в’язку з цим. Звичайно десь всередині «бродять» думки про те, скільки можна було ще зробити, і про те, що залишилося нереалізованим. Але загальна думка: я абсолютно задоволений тим, що я сьогодні не працюю на посаді першого заступника голови міста, і що я можу дивитися зі сторони на всі процеси.
—?А нема такого відчуття, коли Ви дивитесь, як чинить зараз міська влада чи конкретна посадова особа, що «я би робив інакше»?
—?Безумовно. Це почуття мене постійно переслідує. Безумовно, виникають думки, що «я зробив би це по-іншому», а інше — «більш енергійно».
Скажу, можливо вперше, що великим недоліком міського голови є те, що він прийшов у владу не маючи команди. Це проблема і міського голови, і міста загалом, і це проблема нашої виборчої системи. Люди фактично вибирають не свідомо — з конкуренції ідей і особистостей, а обирають чисто емоційно, звертаючи увагу на зовнішню форму, а не на внутрішній зміст, не заглиблюючись в програмні речі.
Як мені сьогодні видається, наші виборчі закони повинні бути кардинально зміненими в частині того, що вибори до міської ради повинні йти виключно по мажоритарній системі. Виборець повинен знати свого депутата, а депутат нести відповідальність перед виборцем. Я був, до речі, депутатом минулого скликання, і ми тоді обиралися по мажоритарній системі. Пам’ятаю, що робота з виборцем — це була одна з найважливіших складових частин роботи депутата.
Я би сьогодні зменшив кількість депутатів міської ради, скажімо до 15 чоловік, тому що, правду не сховаєш, сьогодні частина депутатського корпусу йде у владу виключно, щоб лобіювати свої інтереси, і це негативно впливає на весь розвиток міста.
Вважаю також, що мера міста потрібно обирати не «в останні хвилини», — у місячний чи двомісячний термін, коли йде передвиборча боротьба і «буяють емоції», а пропонував би це робити за рік. Наприклад, за рік до виборів діючий мер і ті кандидати, які висуваються на голову, представляють свої команди, програми. Громадськість їх вивчає, оцінює.
Те ж саме з депутатами. Бо при існуючій системі в партійних списках місця купляються. Нерідко в ради проходять не тільки лобісти, а й відверті негідники.
—?Але це майже неймовірно в наших умовах, та й вирішується на рівні національного законодавства, а не «на місцях»…
—?Так, можливо, це ідеальна схема, але про неї треба говорити. Постійно. Тоді тільки може визріти критична маса ідей, переконань, які приведуть до позитивних змін.
…Цікаво, що в західних країнах троє членів виконкому чи депутатів навіть не можуть зібратися втрьох пива попити, не повідомивши офіційно, скажімо, через Інтернет?сайт місцевого органу влади про таку зустріч: з вказанням часу, місця, порядку денного зустрічі. Бо там влада є прозора і суспільство дбає про неприпустимість тіньових лобістських схем…
—?Повернімося до Вашої нагороди? За що все?таки орден отримали?
—?Останні 15?17 років я професійно займався питаннями молодіжної політики в галузі житлового будівництва. Можливо зараз це трохи нескромно звучить, але я був у витоках заснування Державного Фонду сприяння житловому будівництву. І програми писалися, в тому числі за участю нашого обласного центру, і в тому числі мене як керівника обласної організації, яка займалася молодіжним кредитуванням.
Я й на сьогодні підтримую найтісніші зв’язки з структурами, основною ідеєю якої є молодіжне кредитування житлового будівництва. Сьогодні ми власне завершуємо написання двох-трьох програм, які напевно у 2009?2010 роках цю програму зроблять доступнішою для молодих людей, а програма кредитування ставить перед собою дуже багато таких цілей, в тому числі й формування середнього класу як основи будь-якого суспільства, в тому числі ментальний перехід молодих сімей із споживацького відношення до життя більш розважливого і планованого, тому що отримання кредиту насправді дуже дисциплінує.
Очевидно, що моя робота у цій галузі і мій скромний вклад був оцінений нагородою.
Я думаю, що ми вернемося і до наразі замороженого будівництва в місті соціотехнополісу.
—?Це мова йде про той 31 гектар, зловживання нібито з яким Вам закидають?
—?Насправді це неважливо. Чи буде «той» 31 гектар, чи буде щось інше. Є сама ідея, ідея така — ми могли стати пілотною областю, попрацювати на майбутнє України. Я думаю, ми все одно реалізуємо цей проект. Створимо умови для сімей молодих вчених, створимо базу, яка допоможе їм реалізувати себе. Це дуже цікавий проект. Насправді є проблема в тому, що останні роки з України «вимивається» талановита молодь, яка завтра могла б принести Україні шанс стати не банановою республікою, а чимось іншим.
Власне ідея соціотехнополісу — пошукати талановитих молодих людей і дати їм можливість реалізували свої плани, які підуть не тільки на благо міста, а й держави в цілому.
—?Ви говорите про програми, ідеї, стратегію. Ви себе в майбутньому бачите в місцевій політиці чи поза нею? Чи плануєте брати участь в наступних виборах і в якій якості?
—?Звичайно, є бажання відповісти Вам, що з владою і політикою покінчено. Але сьогодні я спілкуюся активно зі своїми колегами, з однодумцями, які займають активну життєву позицію, які мають не тільки споживацьке ставлення до життя. Хтось з них, наприклад, опікується спортивними командами, інші реалізовують мистецькі проекти, займаються благодійництвом, меценацтвом.
Ці люди — мої однодумці, які є самодостатніми, фактично які «відбулися». З ними я звіряю свої дії. Тому відповідь на Ваше запитання багато в чому залежить і від їхньої думки. Однозначну відповідь дати на це запитання я поки що не можу.
—?Отже це буде командне рішення, так?
—?Очевидно. При чому тут є ще один аргумент, на якому хочеться наголосити: мені просто б не хотілося, щоб достойні люди через природну скромність залишалися осторонь, а у владу йшли в тому числі невігласи, недолугі люди, політики, які думають виключно вчорашнім днем: як «не дозволити», «не дати», «зупинити», «перерозподілити»…
—?Їх багато зараз у міськраді?
—?Нікого не хочеться ображати персонально, але я думаю, що їх є достатньо, щоб гальмувати процес розвитку міста. Вони навіть керують деякими фракціями. Від них немало залежить.
…Насправді ми живемо у новому столітті. Час шалено прискорився. Наступає час креативу, швидких нестандартних рішень, що базуються на знаннях, інтелекті і навіть, до певної міри, інтуїції. Тому ми повинні відповідати вимогам часу. Або програємо.
—?За час у владі у Вас збільшилася кількість ворогів?
—?Можливо не ворогів, а просто недоброзичливців. Тому що безумовно «до владних крісел» приходять люди з якимись своїми проханнями, пропозиціями, часто лобістськими. І ці «пропозиції» не завжди співпадають з інтересами міста, а інколи і протирічать їм. Виникає дилема: прийняти ту «пропозицію» чи відстояти інтереси міста і отримати недоброзичливця…
—?Чи не тому Ви подали у відставку, що маса цих недоброзичливців стала критичною?
—?Це не було основним фактором. Швидше це пов’язано з різним баченням планування розвитку міста.
—?Ви говорите про проекти, плани, стратегію,… Вони у Вас, у Ваших однодумців є?
—?По-перше, хочу щоб було зрозумілим, що сьогодні існує конкурентність не тільки на рівні бізнесу та підприємств. Є конкуренція і між містами України. І перемагає той, хто активніший, навіть агресивніший (в доброму сенсі), наполегливіший, аргументованіший.
По-друге, прийшов час розробляти плани містобудування, Стратегію розвитку міста, а не банальної забудови окремих мікрорайонів.
Якщо говорити про місто Івано-Франківськ, то головним документом мав би бути саме новий Стратегічний план розвитку міста (існуючий не відповідає вимогам часу). Він дасть відповідь про пріоритети, про те, яким бачиться місто через п’ять років, десять, двадцять…
Наявність Стратегічного плану якраз може об’єднати навколо нього доброзичливців. Якщо він буде сформований логічним і зрозумілим, то підприємці, інвестори побачать себе у цьому стратегічному плані. Вони будуть переживати за його реалізацію і спільно з виконавчим комітетом, з міською радою його реалізовувати.
Стратегічний план розвитку міста мав би передбачати відповіді на цілий ряд питань. Для прикладу: розвиток міста, розвиток інфраструктури, інженерних мереж, передбачення урбаністичних показників, перспективи зростання кількості населення міста. Скажімо, за останніх сім років кількість автотранспорту у місті виросла втричі. На жаль, на мою думку, ніхто зараз не думає, що буде через чергових сім, десять років. Як буде розвиватися місто: і у плані технічних мереж розвитку міста, і у плані забезпечення водою, і у плані екологічному.
Наше місто є у передгір’ях Карпат і може стати, для прикладу, великим рекреаційним і медичним, лікувальним центром… Ми повторюємо як мантру, що «Івано-Франківськ є воротами у Карпати»… І у свій час робились такі посили, що Івано-Франківськ буде розвиватися власне у туристичному напрямку. Буковель, безумовно, серйозна річ, але розвиток Буковелю поки що ніяк не вплинув на розвиток міста, не дав нових паростків у розвитку Івано-Франківська.
—?А кошти звідки на реалізацію таких «стратегій»? Адже і десяти міських бюджетів на це не вистачить…
—?Наші чиновники часто мислять доволі примітивно — виключно бюджетом. І кажуть: «ні на що грошей немає». Але таке уявлення — день вчорашній. Звичайно, ділити бюджет — заняття, яке найбільше «насолоджує» чиновника чи депутата.
А в бюджеті і ділити нічого, бо більше 90 відсотків — захищені статті: на заробітну плату медичної галузі, освітян, плата за енергоносії у бюджетній галузі, дитяче харчування і харчування у лікарнях.
Єдиний власний інноваційний ресурс міста — це Бюджет розвитку — кошти від продажу землі і комунального майна. Цей ресурс вичерпний. Адже продати землю можна тільки один раз.
На жаль, так сталося, що у часи незалежності основна частка майна продана. Я не розумію, чому громадськість не цікавить те, що старою владою міста за безцінь були продані найбільші об’єкти Івано-Франківська. Ми у минулому 2007 році продали три котельні за такі ж кошти, за які минулою владою був проданий один з кінотеатрів міста!
…Але і цей невеликий Бюджет розвитку не використовується інноваційно, тобто так, щоб створити мультиплікаційний ефект і принести в майбутньому прибуток громаді, а йде на проїдання.
Будучи у владі, ми з керівниками управлінь вирішили провести інвентаризацію всіх стратегічних програм розвитку міста за галузями. Планували визначитися з пріоритетами — що першочергово, а що почекає (дороги, комунікації, комунальні мережі, мости, об’єкти соціального призначення, капітальні вкладення) та подумати, де взяти кошти. Джерела: залучення коштів обласного і держбюджету, міський бюджет, бюджет розвитку, позики, емітування цінних паперів, кошти приватних інвесторів. Кожну програму треба, звичайно, обдумувати: куди більше коштів дати з бюджету, а що і повністю віддати приватному інвестору під жорсткі інвестиційні умови, вигідні для міста.
І я думаю, що власне мистецтво чиновників повинно сьогодні мати на меті не «хвилювати» людей на мітингах, а щоденною конкретною роботою робити так, щоб наше місто дійсно стало комфортним для мешканців та гостей.
—?Чиновники добре вміють ділити гроші, але не вміють залучати гроші, заробляти їх не для себе, а для громади…
—?Ви знаєте, я виніс з своєї роботи одну таку українську чиновницьку хитрість — на сьогоднішній день українському чиновнику вигідно нічого не робити, не помилятися і відповідно бути недосяжним для якоїсь критики. Коли прийшов у виконавчий комітет, то була така ідея міського голови і тих колег, з якими я працював, щоб зламати таку пасивність влади, збудити цікавість до активної роботи.
Був ще один позитивний фактор: коли ми прийшли працювати у виконавчий комітет, зустрілися з дуже хорошою професійною командою, яку сформував екс– губернатор Роман Ткач — надзвичайні молоді прогресивні люди, молодий перший заступник, з яким ми зразу знайшли спільні дотичні справи…
Comments are closed.