Говорять діти
Своїх вчителів учні обговорюють охоче… але тільки не з журналістами. Нікому з них не потрібні проблеми у школі. Та все ж без згадування імені погоджуються розповісти, якими бачать своїх вчителів. Ірина навчається в Івано-Франківській середній школі № 11. Дівчинка каже: «У мене викладає вчителька-пенсіонер. З нею неможливо знайти якусь спільну мову чи навіть задати запитання по темі уроку, бо свій конспект вона все одно повинна розказати до кінця. А на наші власні доповнення вона реагує досить неадекватно – відразу вибухає. Проте, мені подобається те, як вона викладає, адже бере матеріал не з книжки, а із своїх знань».
Ситуація з молодими викладачами кардинально протилежна – спільну мову знайти легко, а от викладання шкутильгає. «З ними маємо хороші стосунки як в школі, так і поза нею, – каже Іра. – Для мене є звичною ситуація – спитатись у вчителя домашнє завдання, відправивши повідомлення по Інтернету. Проте, негатив у тому, що молоді ще не набули такого багажу знань, як пенсіонери, й не можуть настільки ефективно викласти матеріал».
Одна школа
В івано-франківській ЗОШ № 3 нині працюють 14 молодих спеціалістів (до трьох років стажу). Як розповідає Галина Нечипоренко, відповідальна за методичну роботу, зі вчорашніми випускниками вишів проблеми так є. «Університет не готує вчителя, він готує викладача – людину, яка буде давати лекції, проводити семінари. Методика викладання у ВНЗ не подається у тому обсязі, який потрібен у середній школі. Коли вони приходять – це для них пекло, бо навіть писати конспект уроку вони не вміють. Людина, котра приходить до школи викладати, сама ще рік-два вчиться».
Але є у цій школі і багато вчителів пенсійного віку – близько 30 %. «За останні два роки у нас звільнилося четверо вчителівпенсіонерів. – каже директор Світлана Долгова. – Є в нас одна вчителька, якій вже за 70, але вона дає фору всім: і молодим, і «середнім». Вона кращий класний керівник, в неї є ідеї, натхнення, якийсь юнацький запал». А щодо порозуміння між вчителями старшого покоління та сучасними підлітками директор додає: «Бувають якісь моменти, що молоді вчителі краще розуміють дітей. Але й старші у нас прогресивні. Якби була якась конфронтація, якби вони розуміли, що їм не місце в школі – то самі пішли би, або ми б їх підводили до такої думки».
Проблема є
За словами Михайла Вереса, начальника міського управління освіти, нині в місті працює 3 045 вчителів. Десь близько 10 % – люди пенсійного віку. В загальному по Україні цей показник сягає 15‑17 %. За останні три роки в місті у сфері освіти знайшли роботу 300 молодих спеціалістів (цього року – 70). Щоправда, значна частина у дошкільних закладах, бо саме там відчутний брак кадрів. Але ще дві тисячі молодих спеціалістів стоять на обліку в управлінні освіти.
«Я би міг привести багато прикладів, коли пенсіонери є дуже сильними вчителями і дають гарні знання. Але є й приклади, коли їм вже важче дається викладання у старших класах, і можуть бути десь проблеми, – каже Верес. – Сьогодні на рівні держави мало б вирішуватися питання нормального пенсійного забезпечення. В нас є випадки, коли людина пропрацювала 50 років у школі, йде на пенсію і отримує мізер, на який важко прожити».
Так само держава мала б вирішувати питання з молодими спеціалістами. «Сьогодні в Івано-Франківську хочуть працювати всі, хто закінчив Прикарпатський університет, з усіх районів області, і не тільки нашої. Забагато вчителів в обласному та районному центрах, а у селах їх бракує. Все тому, що немає державних направлень. Думаю, та молодь, яка два-три роки не зможе влаштуватися в школу, буде шукати роботу деінде. Держава даремно витрачає кошти».
Але якщо дивитися з точки зору простої людини – неправих тут немає. Пенсіонери мають досвід, якого бракує молоді, а молодь має сили й ентузіазм, якого інколи бракує пенсіонерам. Ідеальним варіантом видається гармонійне поєднання тих та інших в одному колективі. Проте якось корегувати це співвідношення українське законодавство, на жаль, не дозволяє.
