У книзі викладені три версії подорожі повстанців із ведмедем. За першою версією ведмежа втекло від загону НКВС і його у лісі знайшла повстанська боївка «Хмари» (Дмитра Білінчука). Молодший брат командира боївки кулеметник Василь Білінчук — «Сибіряк» — взяв ведмежа під свою опіку. Ведмедя годували хлібом, кулешою, молоком, але не м’ясом — щоб не став агресивним до людей. «Ведмідь ішов слідом, і щоб не залишати зрадливих слідів, звіра доводилося нести», — пишуть автори книги. Що сталося потім з ведмедем — невідомо.
Друга версія викладена на сторінках книги Михайла Андрусяка «Брати грому». Згідно з цією версією повстанська боївка виявила ведмедя, який підірвався на міні. «Сибіряк» вигодував тварину, а вона настільки прив’язалася до свого рятівника, що бігав за ним, як собака.
За третьою версією повстанці або знайшли вбитого ведмедя або самі його вбили заради м’яса та шкіри. І нібито сфотографувалися з ним як із живим. Автори не відкидають цієї версії, але піддають її сумніву. Адже на Гуцульщині нема традиції їсти ведмеже м’ясо, а майже всі впізнані на світлині — вихідці з Гуцульщини
Отож невідомо, чи є якась з цих версій правдивою. Як би там не було, але фотографії свідчать про те, що ведмідь справді був у лавах УПА, а в деяких ситуаціях, як свідчать світлини, його доводилося й нести. Отже, вояки УПА у будь-яких ситуаціях, навіть у нелюдських умовах, жили повноцінним життям, зуміли зберегти почуття гумору, життєрадісність та оптимістичний настрій.
