За знешкодження машини злочинного стеження СБУ, за звільнення Київради, за знищену розстрільну вишку Януковича в мисливському маєтку під Сухолуччям.
За три успішні вилазки в “Межигір”я” за те, що була піонером в розслідуванні злочинної приватизації державної резиденції. За розслідування кримінального минулого донецької мафії. За “весілля” Юри Єнакіївського, за 2 млрд. доларів вкрадених в “Нафтогазі” фірмою Фірташа, за “Лівелу” Андрія Клюєва, за “чорне Мальборо” Бориса Колеснікова, за “Укрзалізницю” та масажний столик з підігрівом з цільного шматка мармуру Віктора Януковича, за СИНА та СІМ’Ю.
Арсеній Яценюк, стурбований моєю долею, запропонував мене заховати. Дякую! Проте це не має сенсу. Якщо я заховаюся чи зможу я бути корисною? Ні. Тому відповідь очевидна – я не буду порушувати свої принципи.
Це мій власний вибір, я зробила його свідомо. Зрештою, я лише – солдат революції. Певно, якщо арештовують – хороший солдат. Проте не більше.
Отже того, хто буде звинувачувати опозицію в тому, що мене погано рятують, буду вважати своїм особистим ворогом, що працює в інтересах Януковича.
Адже опозиції треба направити весь можливий ресурс на звільнення Тимошенко.
Нинішня боротьба справа не одного дня. Боротьба потребує кандидата/кандидатів в Президенти від опозиції. Адже владу можна змінити, якщо є, що на що міняти. Однак так само боротьба потребує лідера революції. Політика важковаговика, який може сказати, я відмовляюся від Президентської боротьби на найближчих виборах, щоб суспільство не сприймало вчинки та рішення лідера, як передвиборчий піар.
І в нас є лідер, у якого на це вистачить сили духу. Проте нам треба поборотися за цього лідера, бо це – Юлія Тимошенко.
Я впевнена, людина, яка змогла піти у в’язницю, зможе взяти на себе відповідальність за революційні події.
Якщо ми хочемо зламати хребет українофобській владі нам потрібна Юля. Для того, щоб не впасти в анархію легалізувати передачу влади нам потрібні наші кандидати в Президенти, всі троє Яценюк і Кличко і Тягнибок. Зрештою, якщо гасло “Юлі-Волю” стане головною вимогою Майдану, Янукович автоматично стане слабкішим.
А ще нам потрібна витримка. Без ілюзій, це не “помаранчева революція”. Тоді варто було лише легенько натиснути, адже владу контролював Леонід Кучма, у якого не було достатньо мотивації проливати кров людей за Президенство якогось Віктора Януковича.
Нині ж, коли мене питають про можливі сценарії розвитку подій, я зазвичай відповідаю: теоретично Віктор Янукович може піти на все, окрім добровільно віддати владу.
Йому завжди була байдужа громадська думка, отже навіть за умов багатомісячного тиску Майдану домогтися перевиборів справа непроста!
А залишитися жити в країні Януковича це пастка, це прогулянка по мінному полю. Особливо, якщо над всім цим витає привід Путіна.
Отже, що буде завтра? Це тривожне питання.
Проте світлої віри, щирого оптимізму нині у мене більше ніж за все моє життя. В тисячу разів більше.
Бо те гасло: “Україна – понад усе”, що лунає на Майдані для мене це сенс життя. Мені важливо, щоб мої діти виросли в країні, де гідність це чеснота, де патріотизм це норма.
Ще нещодавно я не була в повному розпачі, бо серед українців панувала байдужість до долі країни. Коли в парламенті вирішувалося європейське майбутнє, підтримати цей курс під Верховну Раду прийшла лише купка людей. Я все думала, чому серед українців не має борців? Невже дії Януковича не заслуговують на легіон месників? Невже, я, як журналіст, невже інші мої колеги не довели українцям, що це банда, апетити якої безмірні?
Мене було так боляче, що аби відволіктися я вирішила принаймні підтримати людину, що є борцем – Юлію Тимошенко.
Наступні ночі я писала на парканах Києва “Юлі -Волю”. На набережній мене заскочила державна охорона, я якраз закінчувала десятиметрове: “Вітя боїшся Юлю?”. Держохорона мені нічого не зробила, проте було зрозуміло тепер напис не протримається до навіть ранку -замалюють. Отже даремна робота. Все даремно! Мій розпач досяг апогею.
А на наступний день українці вийшли на Майдан. Захищати свою країну, захищати демократію і європейський вибір. Під національними прапорами зі словами “Слава України”. Мільйон, як мінімум, вже пройшов через на Майдан. І тепер я впевнена, що у цієї країни є майбутнє. Ми вже перемогли.
Якби не розвивалися події, ми лише станемо сильнішими і гіднішими. Ні Янукович, ні Путін не знищать мою країну, тому що українці показали, що готові її захищати. “Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не переможе мій народ!”
08 грудня 2013, 11:23
Тетяна Чорновол, Українська правда
