Комплексний погляд
Начальник управління освіти Івано-Франківського міськвиконкому Михайло Верес зазначає: сьогодні батьки добре знають школи нашого міста, та намагаються влаштувати дитину саме до тої, що подобається їм найбільше. Однак визначення найкращої (окрім спеціалізованих, бо там конкурсний відбір) є відносним. Тому що з батьківського погляду сьогодні навіть «найпростіша» школа, де є сильний вчитель, особливо початкових класів, може бути майже ідеальною. І на це не впливатиме ані матеріально-технічна база закладу, ані будь-що інше.
Зрештою, на все треба дивитись у комплексі. Михайло Верес каже, що вони вже розробили положення визначення рейтингу шкіл, але воно ще не допрацьовано. Відтак нині немає жодних показників для того, щоб говорити про реальні рейтинги.
«Ми оцінюємо роботу школи за багатьма критеріями, — розповідає М. Верес. — Це рівень навчального процесу та знань учнів, результати виступів на міських, обласних та всеукраїнських олімпіадах. Також є різноманітні конкурси та фестивалі, за якими ми спостерігаємо. Кожного року проводимо загальноміське свято «Ми — надія твоя, Україно». Там підсумовуємо роботи учнів. А останні два роки, за поданням шкіл, визначаємо учня року нашого міста».
Натомість, директор загальноосвітньої школи (ЗОШ) №?22 Михайло Калинюк, чия школа вже не один рік займає перше місце за цими показниками, зазначає: олімпіади і конкурси — це далеко не все. Адже є інші напрямки роботи: управлінський, соціальний захист вчителя, аспекти виховної роботи. Все це також необхідно враховувати в рейтингу школи.
Дуже різні сусіди
Кілька місяців тому на виконкомі міський голова Віктор Анушкевичус зачепив питання рейтингу ЗОШ №?22 та №?19. За його словами, перша переповнена учнями та працює у дві зміни, а друга, що розташована поруч, заповнена тільки на 60?%. Із рейтингом шкіл у місті, сказав мер, треба щось робити.
Михайло Калинюк каже, що до них дійсно ведуть дітей і з інших мікрорайонів. Саме тому його 22 школа є найбільшою в області. «У нас повні дві зміни. Ми тріщимо, коли інші напівпорожні, і горобці там гуляють. Зараз знову маємо масу заяв при наборі до першого класу. А до 1 вересня ще далеко», — говорить директор школи.
Михайло Верес зазначає: якщо говорити про виступи, результативність на олімпіадах та конкурсах учнів, то у 22-ї показник вищий. Але 19?а є кращою в чомусь іншому. А щодо наповнення шкіл, то батьки віддають дитину туди, де їй затишніше. Велику роль грає і географічне розташування. Наприклад, чи потрібно школяреві на шляху до школи переходити дорогу. Бо маршрут до 22-ї у багатьох варіантах є безпечнішим, ніж до 19-ї.
За словами Михайла Вереса, кожна із названих шкіл має свої сильні і слабкі сторони. Тому казати, що одна є прекрасною, а інша — нікудишня, він би не взявся.
Директор ЗОШ №?19 Микола Білоокий запевняє: за переписом, його школа нині має потенційних першокласників на 2,5?3 класи. Але перепис є надто теоретичним. Позаяк діти із цього мікрорайону йдуть навчатися і до спеціалізованих шкіл. Нарешті, так чи інакше, а три перших класи школа минулого року набрала. Набере й цьогоріч. «Тому я не знаю, чим керується мер, коли каже, що школа не має рейтингу. Адже в мікрорайоні просто нема потрібної кількості дітей», — наголошує Білоокий. Крім того, він каже, що поки у питанні рейтингу не допрацьовані всі критерії, не можна говорити про те, що якась школа відстає.
Необхідні параметри
Михайло Калинюк розповідає, що недавно вони організували семінар «по впровадженню інноваційних технологій в управлінську діяльність і навчально-виховний процес». Але, щоб директори інших шкіл взяли цю методику на озброєння, їм треба розуміти можливі ризики. До прикладу, 22 школа від’єдналася від міськвиконкому і самостійно здійснює фінансово?господарську діяльність. Відтак це спростило їм роботу.
«Треба гнучко підходити до управління школою, — каже Калинюк. — Маю на увазі запровадження державно-громадської моделі реального управління. Тут мова йде про те, що кожна школа повинна мати свої напрямки поглибленого профільного вивчення, які цікавлять батьків. Вчителі мають давати високий результат, аби діти самостійно поступали у різні українські чи закордонні ВНЗ».
Михайло Верес підсумовує: «Я колись навіть казав, що директор школи має бути як футбольний тренер, який підбирає собі команду і запрошує до неї тих чи інших гравців. Наприклад, якщо є вакансія вчителя, то директор може запросити до себе на роботу фахівця з іншої школи. Але, звісно, він мусить таку людину чимось зацікавити».
Порожні класи
Дитячі садочки нині переповнені, а великі школи, що побудовані з розрахунку на 40 класів, порожніють. Наприклад, 19?а, 20?а, 21?а, 24?а, як каже Микола Білоокий, нині налічують від 25 до 30 класів. Але жоден із директорів цих шкіл, напевно, не погодиться з думкою, що його школа погана. Вони радше будуть говорити про зменшення кількості учнів. Аргументуючи це тим, що з 1995 по 2009 рік дітей в Івано-Франківську також поменшало — із 33 до 22 тисяч.
Зрештою, й часи змінилися. Тепер багато хто звертає увагу і на матеріально-технічну базу школи, і на рівень підготовки вчителів, і, знову таки, — на географію. До прикладу, можемо порівняти ЗОШ 18 і 24. Школа №?18 розміщена в районі Пасічна по вул. Тролейбусній. За півкілометра від неї — ЗОШ №?24, яка розташована на околиці і заповнена лише на дві третини. Натомість 18?а — «забита» учнями, бо розміщена серед багатоповерхівок.
Отже, хто би що не казав, а нюанси розташування також важливі. Хоча міський голова на згаданому вже виконкомі сказав: «Возять батьки дітей через ціле місто у спеціалізовані школи, і нічого».
Кадровий підхід
«У нас по телефонних дзвінках чи партійній приналежності беруть на різні щаблі керівників управлінь у міськвиконком, керівників освітніх закладів, і не тільки освітніх, — каже Михайло Калинюк. — Якби дійсно був механізм відбору на керівні посади, їх би вчили і дивилися на те, що вони можуть, і як бачать стратегію розвитку освіти, то, можливо, це давало б результат. Але ж ніхто не хоче цим займатися, бо тут є ризики і відповідальність».
Калинюк зазначає: і в дитячих садках, і в школах серед працівників часто трапляються випадкові люди. На місцевому рівні можна робити значно більше, якщо хотіти і бачити стратегію. Але всі повинні відповідально ставитися до робити: мер, начальник управління, головний лікар, звичайний лікар, простий вчитель, директор школи. Потрібні професіонали, які щось зробили, мають потенціал, бачать перспективу, готові до реформ, є інноваторами за своїм характером і масштабами мислення. Тоді буде результат.
