— Так, ми намагаємося достукатися до всіх релігійних спільнот, оскільки в місті поселилося страшенне зло. Йдеться про гральні автомати, що заполонили все місто.
Гляньте, що робиться: закриваються кав’ярні, їдальні, крамниці, а натомість, наче монстри, постають казино та «однорукі бандити». При цьому, як зауважив на нашому зібранні пастор однієї з церков, диявол любить робити все в темряві — через це всі вікна (а це колись були чудесні світлі вітрини) заклеєні щитами й наглухо закриті. Такі заклади могли б з таким же успіхом розташовуватися в підвалах чи складських приміщеннях на околиці міста, сконцентровані на одній вулиці. Але ж вони перемістилися на центральні вулиці. Та найстрашніше — у них є клієнти: мешканці нашого міста. Люди вже знають, що алкоголь та наркотики — це страшне зло, яке веде до патологічної залежності. Але не знають, що гральні автомати — це ще гірше.
— Ви сподіваєтеся організувати «хрестовий похід» проти цих закладів, але ж за ними стоять відомі люди, крупні бізнесмени?
— Я не знаю, хто там за ким стоїть, але хочу, щоб усі конфесії роз’яснили людям, що азартні ігри на гроші — це страшний гріх. Кожна вкинута копійка в автомат — це злочин проти Бога. Адже Творець посилає нам добро для того, щоб ми його використовували в добрих цілях, натомість люди піддаються спокусам виграти на дурняка гроші і розмінюються на ці ілюзії. Є чимало випадків самогубств саме на ґрунті програшів в казино.
Ми вже зверталися до міської ради з вимогою розглянути це питання, але депутати не мають часу, вони займаються міжусобними війнами.
— Ви думаєте, місцева влада могла б вирішити це питання?
— А хто ще повинен вирішувати? Для того й обирали їх, щоб вони приймали рішення і забороняли «дивольським силам» знущатися над мешканцями міста. Натомість вони ще й сприяють їм. Ми склали цілий список депутатів, що віддали свої приміщення саме в оренду фірмам, що займаються гральними автоматами. А ці люди між іншим приходять на сесію міської ради і моляться до Боженьки «Отче наш» перед кожним засіданням.
Взагалі, за що б не бралася міська влада, вона ніколи не доводить справу до кінця. Пробувала навести порядок з ігровими автоматами, — була одноразова акція, пробували навести порядок з парковкою автомобілів чи обмежити в’їзд до центральної частини міста, що з цього вийшло — пшик. Там, де повинні були б рости дерева чи кущі, чи розташовуватись лавочки для відпочинку — банери і білборди.
Наш блок «Наше місто» був єдиним, хто вийшов на вибори з цілісною програмою розвитку міста. Здавалося, ті політичні сили, які перемогли на виборах, могли б взяти її на озброєння, оскільки якихось своїх (за винятком загальних гасел, надрукованих у Києві для всіх міст підряд) у них не було. Ми з радістю б надали і нашу програму і консультації, але депутатам ніколи, бо вони зайняті міжпартійним сутичками, боротьбою за портфелі, і цей процес так засмоктав у себе міську владу, що до вирішення наболілих проблем городян у них не доходять руки.
Наш блок «Наше місто» був єдиним, хто вийшов на вибори з цілісною програмою розвитку міста. Здавалося, ті політичні сили, які перемогли на виборах, могли б взяти її на озброєння, оскільки якихось своїх (за винятком загальних гасел, надрукованих у Києві для всіх міст підряд) у них не було. Ми з радістю б надали і нашу програму і консультації, але депутатам ніколи, бо вони зайняті міжпартійним сутичками, боротьбою за портфелі, і цей процес так засмоктав у себе міську владу, що до вирішення наболілих проблем городян у них не доходять руки.
— Але ж багатьох цих керівників люди обрали своїми політичними лідерами?
— В загальноукраїнському масштабі всі люди дуже багато надій покладали на помаранчеву революцію, на прихід «месії». Декому відверто хочеться сидіти у Верховній Раді віддавати вказівки і нічого не робити самому, ні за що не відповідати. Я ж розумію, що якщо не буде виконавців, «ентузіастів» на місцях, то всі плани так і залишаться балачками. Мене ж цікавить конструктивна робота на благо мешканців міста, і на моє благо як мешканця цього міста. В мене з простими людьми однакові потреби і інтереси, тому я працюватиму так, щоб потім на собі відчути покращення, зручності, й самому користуватись благами. До речі, це теж одне з наших програмних засад, ми ходимо вулицями нашого міста, з нами можна зустрічатися. Натомість, люди вибирали тих, хто їздить броньованими «джипами» і не підпускають до себе за сто метрів. Влада вже так відгородилася від народу, що навіть годі подумати. У нашому «бiлому дом» i простого смертного вже не тiльки мiлiцiя та охорона не допускають, так там ще й здогадалися встановити захиснi турникети — такi, як в метрополiтенi. Правда, ще грошей за вхiд не беруть.
— Чому ж тоді «Наше місто» як відома дієва опозиційна сила не змогла пройти в міську раду?
— На минулих виборах міська територіальна виборча комісія, сформована попередньою владою, не давала змоги вести передвиборчу кампанію. Доходило до того, що членів ТВК від «Нашого міста» переслідували бандити, навіть пробували вриватися у їхні помешкання, постійно погрожували по телефону. У підсумку, при підрахунку голосів на дільницях відбулася масова фальсифікація і ТВК призначила перерахунок голосів. Проте продажними судами процес перерахунку був заблокований, і врешті-решт ТВК була розпущена. Фальсифікації планувалися і на виборах мера, але оскільки Віктор Анушкевичус переміг з величезним відривом (понад 50%) голосів, то діяльність фальсифікаторів втратила зміст. Хоча рада, сформована за пропорційним принципом, на основі політичних партій, недієздатна, — ось і маємо результат постійної політичної кризи, інтриги, і як результат бездіяльність.
— Отже, «Наше Місто» готується до нових виборів, але чи не зарано?
— В нашій країні, де вже такий безлад, що годі й казати, вибори можуть відбутися в будь який момент (як от в Києві) і до них треба готуватися вже сьогодні, якщо не вчора. Наші конкуренти — це нинішні партії, що прорвалися в міську раду під помаранчевими гаслами, хоча більшість з них — це відверто комерційні проекти, прихватизовані конкретними людьми, що на голосах виборців заробляють шалені гроші. Тому «Наше місто» відстоює чесну боротьбу програм і особистостей, а не партійної реклами на телевізорі та утопічних гасел. Адже ми вже неодноразово мали змогу пересвідчитись, що жодне з того, що нам обіцяли політики, не виконано.
— Так, але вам буде тяжко боротися з відомими брендами?
— Насправді не такий страшний чорт, як його малюють. Наші люди вже поступово починають розбиратися в політичній ситуації. На минулих виборах, коли «Наше місто» надрукувало програму, де ми вказали заходи, які будуть здійснені, які рішення будуть прийняті першочергово, то дехто говорив: «так це ж звучить для нас як казка, в яку тяжко повірити». В результаті, такі люди голосували за іншу «казку» з трьох слів — «бандити сидітимуть в тюрмах», «закон — один для всіх», «не зрадь майдан». В результаті злодії і бандити пересіли на депутатські крісла, і страшна казка стала реальністю. Тепер багато виборців зустрічають нас на вулицях і дивуються, як вони могли повірити в такі «байки», а вже тепер вони більше не збираються виконувати роль Буратін.
—?Одвічне запитання — що ж робити?
— Я дуже вдячний академіку В.?Грабовецькому за те, що прищепив мені любов до нашого нацiонального героя Олекси Довбуша.
Професор сам за свої грошi та за допомогою студентiв вiдкрив музей Довбуша в нашому мiстi, де в двох невеличких кiмнатках зiбрав унiкальнi експонати. I це все, що ми маємо про вiдважного опришка. При цьому влада навiть не спромоглася Довбушу не тiльки пам’ятника поставити, а навiть якось вiдзначити його славетне iм’я: його ім’я носить не центральна вулиця, але взагалі якийсь закаулок на задвірках міста, а ще його іменем назвали…. ковбасу. Тим часом, нам, простим городянам, треба збудити славетний дух Довбуша і підняти прапор боротьби за свої громадянські права. Досить владі нас дурити і розказувати нам байки.
—?А хіба наші депутати та чиновники не шанують Довбуша?
— Влада прикривається національно-патріотичними гаслами, але ненавидить дух відважного ватажка. Адже Довбуш — це саме той герой, що тiсно зв’язаний з нашою областю та нашим мiстом. I простий народ його шанує — немає такого весiлля чи неформальних врочистостей, щоб галичани не заспiвали: «Ой попiд гай зелененький ходить Довбуш молоденький». А «скелi Довбуша» — наші люди називають кам’янi глиби на честь славетного земляка. Олекса Довбуш не бавився в полiтику, не шукав компромiсiв — вiн всецiло посвятив себе служiнню людям. Він не дивився на звання, на титули, на нацiональнiсть — він викривав i карав злодiїв всiх мастей: i панiв, i попiв.
Нинішня влада досі боїться славетного опришка та опришкiвських настроїв серед народу.
Депутатам потрібні покірні раби, бидло, біомаса. Опришків не задуриш «майданами» та байками баби Параски.
—?Кажуть, у нашій ратуші є привиди — нібито душі опришків.
— Справді, в підземеллях ратуші мучили та страчували опришків, зокрема відважного сподвижника Василя Баюрака було четвертовано перед ратушею. Тим часом працівники музею та охоронці говорять про фантомні явища в приміщеннях. Такі випадки мають місце не тільки у нас, але у замках та фортецях, де живуть привиди — духи насильно вбитих та страчених. Можливо, привиди охороняють нашу ратушу. Попередня злочинна міська влада пробувала відкрити в тих підземеллях… ресторан, але то їм не вдалося. Отже, духи опришків захищають наш край та місто.
—?Ви маєте намір відновити опришківську славу?
— Саме так, ми гуртуємо в блок «Наше Мiсто» новi сили пiд прапором Довбуша i проголошуємо похiд на вибори, що ознаменуються перемогою патріотів міста та краю. Тоді ми обов’язково викинемо на смiтники всi хоругви з понамальованими на них воронами, що є офiцiйними символами злодiйської влади. I тiльки коли над «бiлим домом» замайорить прапор Олекси Довбуша — його дух знайде нарештi вiчний спокiй, а наш народ вiдновить свою справжню народну владу.
Comments are closed.