Політика

Роман Гусак: «Велика кількість людей вдягається препаршиво»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

 

—?Чому Ви назвали салон «Прет-а-порте»? І чому саме салон?

—?Мода розподіляється на три частини: от-кутюр, кутюр та прет-а-порте. «От-кутюр» має такі вимоги: 20 людей у твоєму підпорядкуванні, річний оборот, який складає мільйони доларів, офіс у Франції, 70?% ручної роботи у кожній речі і показ кожні півроку. «Кутюр» — це просто 70?% ручної роботи. А «прет-а-порте» — це практичний, повсякденний одяг. Адже «от-кутюр» — це наче картина, в якій художник показує, наскільки він може розвинутися в мистецтві.

А взагалі?то ми стикалися з різними назвами. Є красиве слово «ательє», але воно зараз дуже «спопсилося», оскільки всі ательє, які є, зійшли до рівня майстерні. Бо там можна брюки підшити, спідницю вкоротити… Поняття «ательє» стало виглядати другорядно, тому ми назвалися салон. Хоча була ще ідея назватися «студія».

—?Ви зараз працюєте з Григорієм Лавруком. Розкажіть про те, як почалася така співпраця?

—?Мені була надана можливість розгорнути роботу і набрати колектив. Самому щось починати трохи не те, тому що має бути присутній живий діалог, тому я запропонував співпрацю Григорію Лавруку. Набагато легше придумати річ, коли є контакт з кимось. Я відчуваю, що робота в дуеті є набагато результативніша, ніж робота з самим собою.

—?Хто Вам надав таку можливість?

—?Олександр Долішній. Це людина, яка зрозуміла і повірила мені, надавши фінансову підтримку, приміщення.

—?Розкажіть трохи про своїх клієнтів. Наскільки важко їх здобувати?

—?Це залежить від того, наскільки ти відповідально відносишся до роботи. Саме від цього речі будуть якісніші, ексклюзивніші та красивіші. Як правило, ми ніколи не повторюємося. Клієнти є різні: від студентів до посадовців. От зараз, наприклад, ми вдягаємо телеканал «Мегас­порт», яким робимо креативний одяг, побудований на китайській тематиці.

—?Як часто трапляються вередливі клієнти, яким важко вгодити?

—?Буває… Як правило, це люди минулого покоління, яким за 50 років. Їм я вгодити не можу. Іноді я їм відмовляю, бо не хочу за це братися. Важко збагнути через те, що я не пояснюю на пальцях, а малюю ескізи і все детально розказую, а коли річ готова, то виявляється, що клієнтка уявляла собі зовсім інше. Зрештою намагаємося розійтися мирно.

Переважно я звик працювати з клієнтами, які про мене чули і знають. Вони приходять, я шию, і всім подобається. Люди старшого віку не розуміють, що вони мусять мені довіряти. Якщо я отак побачив, то чи ти суддя, чи політик, а я дизайнер, і ти маєш займатися паперами, а я — одягом. Єдине, що я можу взяти до уваги, це побажання таких?то відтінків чи тканини.

—?Чи не лякає Вас факт невідповідності Ваших речей з іншим одягом, який може носити Ваш клієнт?

—?Ми таке не замовчуємо. Вже в салоні кажемо: сюди треба вдягати такі сорочки і такі краватки. Молодь переважно слухається і довіряє.

—?Як часто Вас дратують люди, які одягаються «не так»?

—?Коли ми сидимо в скверах, а навколо ходить «робота», то не хотячи ти це бачиш. Я дуже емоційний і можу йти сто метрів по вулиці активно бурхливо обговорюючи, що щось там не те. Від цього можна зійти з розуму. В нашому місті велика кількість людей вдягається препаршиво. Китайський ринок просто заполонив тут все. Насправді це наука і все це треба вивчати, але якщо не хочеш вивчати, то треба звертатися до нас і ми допоможемо.

—?То перш за все мінус наших людей в китайській «неякості» чи у невмінні одягнутися?

—?У небажанні до цього серйозно відноситися. Люди люблять вестися на ціни. От якщо це дорого, то треба брати.

—?Де Ви одягаєтеся? Може шиєте й собі?

—?Ні, на це немає часу. От у нас є знайомі, які привозять одяг з Італії, буває там купуємо. Взагалі я намагаюся виглядати досить просто: чорні штани, біла сорочка. У мене надто багато людей, тому намагаюся їм приділити більше часу, та й вся енергія йде на них.

—?Яка основна риса характеру має бути присутня у дизайнера одягу? Адже досягти успіху так складно.

—?Впертість. Мінімальний талант — це половина роботи. Переважно всі мріють про подіум і про визнання. А от коли залізаєш з головою, то тоді доходить, що треба багато працювати, головне — бути не лінивим. Навіть по своїх знайомих бачу, що переважно всі хочуть знайти високооплачувану роботу і разом з тим нічого не робити. Коли ти себе знаходиш, то так нема. Я мало заро­бляю, але тішуся тим, що бачу свої речі на людях. Разом з тим вірю, що колись це почне приносити більші прибутки і мені вистачатиме поїздити і побачити.

—?Наскільки тісний зв’язок між Вами та Вашими клієнтами?

—?Ми здружуємося, адже нам, як мінімум, треба три-чотири рази зустрітися. Чим більше з ними працюємо, тим краще знаємо, хто чим пахне. Основне, що видає людину — це гроші, без яких у цій співпраці не обійтися.

—?Як кожен дизайнер мрієте, мабуть, про магазин. Розкажіть, яким він буде?

—?Там буде ексклюзивний одяг, який не продаватиметься в масових кількостях. Від десяти до двадцяти екземплярів, цифру я поки що не обдумував. Оскільки в нас дуже тісне місто і всі навкруги пересікаються, то можливо прийдеться зменшувати і до п’яти одиниць. Зрештою, допоки в мене не буде своїх каналів, звідки я зможу напряму брати тканину, а це має бути або Італія, або Німеччина, то я не відкриватиму свій бутік. Бо я маю знати, що тканина, яку я пробував, замовив і привіз, є якісною і я за неї відповідаю.

—?То як проходить Ваша перша зустріч з клієнтом?

—?Спершу обговорюємо, що це має бути за річ, потім я малюю ескіз, далі йдемо в магазин, вибираємо тканину і вже тоді шиємо.

—?Скільки ж коштує Ваша річ?

—?Недорого. Якщо це штани, то 55 доларів, це з тканиною. Вечірня сукня 700 гривень, звичайна — 300?400 гривень, це вже залежить від тканини. У наших людей ще із «совка» збереглась ментальність, що пошити має бути дешевше. Тому люди і досі порівнюють наші речі з магазинними. Це парадокс, з цим дуже важко стикатися. Однак дуже часто до нас приходять люди зі словами: я оббігав усі магазини і нічого не знайшов.