У більшості людей стосовно музеїв існує стійкий стереотип, що це заклад, де за скляними вітринами пиляться експонати, на стінах висять засиджені мухами картини, а у кутику дрімає бабця-наглядачка. У музеї Микольського усе з точністю до навпаки. Несподіванки починаються із подвір’я. Господар підходить до паляниці дров, щось там натискає, бормоче і раптом серед численних дерев’яних кругляків відчиняються двері.
Далі стає ще цікавіше. У середині гостя зустрічають головний командир УПА Роман Шухевич, його заступник Василь Кук та радистка Галина Дідик. Зрозуміло, що це воскові копії, але спочатку стає трохи моторошно. До речі, пан Юрій щойно випустив книгу, в який розглядаються різні версії загибелі легендарного командира. У штабній криївці відновлена обстановка далеких років. На стінах висять справжній автомат ППШ, кавалерійський карабін та гранати-лимонки. Далі – стара мапа Карпат, американська радіостанція, буржуйка, ліжко і… патефон. Все можна помацати, поміряти (наприклад, мундир радянського офіцера), сфотографуватися. Чи не найбільше враження справляє дерев’яне розп’яття на стіні. За словами Микольського, воно з бункеру, який МГБ-шники закидали гранатами. Саме тоді Христові відірвало праву руку…
Після криївки господар демонструє музей, розташований у хаті. Тут можна прослідкувати історію визвольної боротьби України у ХХ столітті. Багато експонатів часів Першої світової війни. «Гори ховають в собі тонни заліза, – говорить пан Юрій. – Мій металошукач щодня співає. Армійські пряжки, саперні лопатки, багнети, фляги, боєприпаси – все це можна знайти у Карпатах і сьогодні». На окремому стенді представлені відзнаки українських січових стрільців, які воювали у складі австро-угорської армії. Привертає увагу величезна гільза від важкої австрійської мортири. Місцеві бойки називали її «мерзерою» і навіть склали про неї коломийку.
У музеї можна побачити і Сталіна. Щоправда, у труні. Причому не тільки побачити, але й прочитати некролог на його смерть у газеті «Ленінська молодь» 1953 року.
Є й зовсім «молоді» експонати. «Американські» валянки, «наколотий» апельсин і фотографія дружини Віктора Януковича нагадують про помаранчеву революцію.
На запитання, який найцінніший експонат музею, Юрій Микольський із гумором відповідає – «Це я!». Напевно, правда. Адже без нього все це залишилось би купою іржавого заліза та пожовклого паперу. Тож побажаємо ювіляру міцного здоров’я, наснаги та здійснення усіх творчих задумів, яких він має багато.
