Пані Христина, 70 років:
«Я впустила в квартиру продавця, який запропонував дуже гарну та вигідну покупку. Він зауважив, що ця продукція продається на якійсь виставці і коштує там удвічі дорожче. Тобто тут він пропонував 50?% знижку. А продукція надзвичайно потрібна і необхідна. В набір входило: пояс для схуднення, який дуже важливий для жінок в моєму віці, ручний міксер, набір ножів та цибулерізка, яка, до речі, як я вже тепер знаю, не дорізає до кінця. Все це коштувало так дешево — лише 250 гривень.
Я купила два набори — собі і ще комусь. Була впевнена, що ці набори всім згодяться, адже тоді мені здавалося, що це дуже вигідна покупка. А коли він пішов, я збагнула, що не така вже й добра ця покупка. Довелося із цим змиритися. Все це потрохи подарувала близьким».
Пан Андрій, 25 років:
«Я отримав лист поштою. В ньому йшла мова про те, що я, сам того не підозрюючи, пройшов вже дві третини шляху до фіналу розіграшу призів якогось там товариства. Мовляв, у мене вже є унікальний номер клієнта та відразу шість номерів участі у фіналі. Мені навіть присвоїли сертифікат фіналіста. А тому тепер я можу претендувати на головний приз — 160 тис. грн.
«Замовляючи нашу косметику, Ви абсолютно нічим не ризикуєте. Якщо з якоїсь причини Ви не будете на 100?% задоволені продукцією, — Ви можете повернути її й одержати назад свої гроші», — йшлося в листі. Тож, коли я розібрався з цим листом, то збагнув, що мені треба купити гель?скраб для душу, який коштує 42,95 грн.
До цього ще додавалися витрати на обробку та пакування (3 грн.) та на пересилку замовлення (8,5 грн.). І тільки після цього я міг претендувати на той приз. Який, як розумію, я б і так не отримав».
Пані Ірина, 48 років:
«На роботу прийшли зовсім юні дівчина і хлопець. Відрекомендувалися як студенти Луцького чи Волинського, зараз вже не пам’ятаю, медичного інституту.
Сказали, що міряють всім безкоштовно тиск, мовляв, для досліджень, бо зараз зросла захворюваність на артеріальні хвороби. Поміряли й мені. Запропонували купити прилад. Я купила, але вже дуже скоро він почав вимірювати тиск неправильно. Скаржитися нема кому».
Пані Оксана, 30 років:
«До мене на роботу прийшов представник фірми «Брізар». Він сказав, що дуже скоро у них відкриється магазин, в якому продаватиметься їхня косметика за удвічі вищими цінами. Тоді він пропонував дуже вигідний товар: дешеві та стійкі олійні парфуми. Як виявилося пізніше, парфуми були препоганої якості. Тому що в мене тепер — алергія. Крім того, вони виявилися дуже масними і непрактичними. Нікому скаржитися я не могла, тому що не було до кого звертатися. Купила ж я їх «з рук». Без жодних на то документів. Тепер розумію: перше, що мені треба було зробити, — це попросити в нього бодай якийсь сертифікат».
До речі, представники цієї фірми вже третій рік «годують» своїх клієнтів обіцянками на кшталт «скоро відкриють магазин». За словами одної із жінок, коли вона попросила їх показати сертифікат на продукцію, їй сказали: біля себе не маємо, дзвоніть в офіс.
Василь Гультайчук, керівник центру громадських зв’язків УМВС в Івано-Франківській області:
«Якщо є заява, в якій людина вважає себе потерпілою, то ми її перевіряємо. Але в нас таких заяв просто немає. Ми тільки радимо людям просто не відчиняти двері незнайомим людям. Немає заяв із цього роду шахрайства. Тут не відбувається примус, ніхто їх силоміць не заставляє, принаймні, у нас по оперативних зведеннях. А для нас головне, щоб вони силоміць не примушували людей купувати і щоб під час цих торгів не вчиняли крадіжки.
Ми роз’яснюємо людям, що можуть ходити різні пройдисвіти, під приводом соціальних працівників, продавців, щоб не пускали до хати. Я вважаю, що в нас демократична країна в цьому плані, і тому менеджери з продажу можуть ходити. Чим більше вони продадуть, тим більший мають відсоток з продажу. Інша справа, що право кожної людини — відмовитися від цього.
Органи міліції не можуть їм заборонити продавати з рук, бо це не їх компетенція. Це вже питання податківців — чи вони сплачують податок з того продажу».
Михайло Королик, начальник відділу масово?роз’яснювальної роботи та звернень громадян ДПА в області:
«Дистриб’ютори зазвичай займаються декількома видами діяльності. Тому їх важко класифікувати, оподаткувати. У четвертому кварталі 2008 року було понад 30 тисяч підприємців, але знову таки, крім дистриб’юторства, підприємець може займатися іншими видами.
Продавець зобов’язаний виконувати гарантійні зобов’язання, а нагляд за гарантійними зобов’язаннями є компетенцією управління у справах захисту прав споживачів. Нашим завданням є відслідковувати, чи зареєстрований він як платник податків, чи суб’єкт підприємництва. А всі такі підприємці переходять, керуючись правом, наданим їм законодавством, на єдиний податок, на спрощену систему, платять 100 грн. в місяць. І їм легше заплатити цих 100 гривень, ніж бути потенційним порушником».
Оксана Кобильчук, заступник начальника управління у справах захисту прав споживачів:
Якщо споживач придбаває товар у стаціонарній мережі, то законом він захищається. А коли людина в умовах кризи шукає, де б купити дешевше, то вона має розуміти, що дуже часто це призводить до викидання грошей на вітер. Бо дуже велика ймовірність придбати таку продукцію, яка становитиме загрозу її здоров’ю чи навіть життю.
У нас були дуже схожі скарги, наприклад, при купівлі тонометра. Жіночка придбала його десь біля базару, з пенсії склала гроші, а прийшовши додому, побачила, що він погано вимірює тиск. Це ще добре, якщо людина продає щоразу на одному місці. Тоді можна розраховувати на її чесніть та порядність і на те, що вона поверне гроші. Але якщо людина купила вдома чи на вулиці, то нема до кого звернутися.
У нас багато скарг навіть на ті тонометри, які споживач купує в аптеці, тобто стаціонарній мережі. Але аптека видає документ, який засвідчує якість, безпеку і головне — факт покупки. Тоді ми можемо захищати такого покупця. Тому ми попереджуємо споживачів, що при купівлі вони мають брати фіскальний, або хоча б товарний чек.
Продають чи кидають?
Візуально кількість «вуличних» менеджерів з продажу не зменшується. Вони продовжують ходити по наших роботах та квартирах з косметикою, книжками, тонометрами, посудом і купою всього того, що люди можуть собі купити в магазині чи на базарі і без них. Тож, де межа між «продають» та «кидають»? Як часто вони продають нікому не потрібний товар? Як часто люди страждають від випадкових покупок?
На жаль, нині законодавством зовсім не передбачений захист від таких покупок. Більше того, навіть фінансові піраміди, «прикриті» товаром, ніхто не має права притягнути до відповідальності. Адже «бачили очі, що купували». І нікого вже не цікавить, в якому стані була та людина, що купувала, і які гори обіцяв той, хто продавав. Щоправда, якось у Верховній Раді фігурував законопроект на цю тему, але нардепи його так і не прийняли.
Comments are closed.