Перша письмова згадка про мобільні загони опришків датується 1498 роком. А скільки вони існували до цієї згадки? Останнім опришком Карпат був Микола Шугай, його стратили у 1921?му році. Всього через 21 рік народилась УПА — як Фенікс з попелу опришків. УПА — це всього лиш продовження постійно діючої партизанки Західної України. Новий окупант — нова повстанська формація. Назвіть мені ще один повстанський рух у світі, котрий би безперервно діяв зо п’ять століть?
Будь-яка партизанка неможлива без потужної підтримки місцевого населення. Народ чітко відчував різницю між повстанцями і бандитами. Про опришків, як і про УПА, в народі складено багато пісень, легенд, переказів. Про бандитів пісні не складають. Вся опришківська розвідка, як і розвідка УПА, базувалася на інформації, отриманій від населення. Глибока конспірація, гірська місцевість, тактика блискавичних ударів гарантували галицькій партизанці усіх часів успіх, а зайдам — жах.
Гори слабаків не люблять. Неможливо жити в горах і не бути бійцем. Це зараз горівцуня гуцула притисла і за гаргачку тримає, а колись було не так:
«На високій полонині
зародили рижки,
Закохав я в собі силу
та й пішов в опришки».
Опришкам треба було протистояти військовим частинам і каральним загонам, смолякам і гірським стрільцям, тобто професіоналам (!!!), тому говорити, що збідованих і голодних кріпаків приймали в опришківські компанії — брехня. В опришках були кращі. В опришках були вишколені бійці. На опришківських бойових вишколах молодь вчили володіти списом, герлигою, стрільбою з лука, куші (арбалета), пізніше з’явилася вогнепальна зброя, котра у опришків була не дуже в пошані, бо стріла летить тихо. Про бій голіруч і казати не треба. Символом опришків була бартка, якою вони філігранно володіли і на якій вони присягали, вступаючи в загін. В опришки брали після серйозних випробувань, як фізичних, так і психічних. В опришки гниляків і лайдаків не брали. По селах доходило до того, що парубок не міг оженитися, якщо не був в опришках, або хоча б на вишколі. Дівчата таких не визнавали — як не був у опришках, то значить хворий.
А якою була фізична підготовка!? Це ж не просто пробігти горами який десяток кілометрів з амуніцією і зброєю, напасти на ворога, перемогти і бігом до схову. Та ще й здобич за плечима. Ось тут загадка. В народних переказах оповідається, як після кросу перед боєм опришки лягали на землю, 33 рази читали «Отче Наш», набиралися від Землі Сили і повністю відновлювалися. Подібних загадок багато і в козацтві.
Є легенда про те, як опришки насипали корчмарю у чоботи горячого вугілля і заставили його танцювати. Не так все було. Спробуйте насипати в чоботи каміння і їх взути. Не вийде, чобіт на ногу не налізе. Співставляючи шматочки легенд і спогадів, дослідники змалювали іншу картину: опришки на жаринах від згасаючої ватри босі танцювали аркан і запросили до себе в коло босого корчмаря. Він попікся, а вони ні — мольфарили, хлопці, мольфарили! А воно й не дивина, бо у багатьох народів є цей феномен, ходити по розпеченому вугіллю.
Коли Височан в Отинії збирав військо, там відбулося багато дружніх герців між опришками і козаками. Всі до одного герці виграли опришки. Можна зробити висновки щодо військових шкіл і якості вишколів. У козаків взагалі не було навчання бою зі скрученими ззаду руками, науки звільнятися від пут та багато іншого. Якщо по-сучасному, то козаки — це військо, опришки — спецназ.
Нам оповідають про малочисельні групи опришків, а в 1621 р. опришки здобули фортецю Пнів. Під час визвольної війни 1648-1654 рр. опришки штурмували і заволоділи королівськими замками у Новотанці та Сяноці. 1744 р. захопили Богородчанську фортецю. Опришки брали участь у гайдамацьких повстаннях 18 ст. на Великій Україні — лозунг «Схід і Захід разом» аж ніяк не новий. У 1653 р. в Молдові при війську Тимоша Хмельницького були 2000 опришків під орудою Харачка. А нам розказують тільки про невеличкий загін Довбуша.
Емблемою, фірмовим знаком ранніх опришків був Хрест богині Дани — древній український символ, що вважався оберегом території Оратанії — України. Чи опришки знали суть і значення цього знаку? В стародавньому розумінні цей магічний знак несе жіночий аспект — стихію Води (звідки назви рік: Данастр, Данапр, Данай) і використовувався як магічний патерик у древніх жерців.
Такий свастичний хрест зберігається і в Коломийському музеї Гуцульщини. У музей цей патерик потрапив з Коломийської церкви 19 ст. Оце вам приклад синтезу християнства і язичництва.
В старих книжках згадується, що знак Дани опришкам випікали на грудях, з лівого боку, під час ініціації. Ніхто з чужих не повинен був цей хрест бачити. Це був тогочасний знак-ідентифікатор для своїх. Присутність Хреста Дани в опришківстві підказує, що по аналогії з іншими стародавніми повстанськими рухами початок опришківству міг дати якийсь древній клан жерців-воїнів.
Замість того, щоб піднімати в галичанських дітях опришківський і бандерівський дух, заставляти дітей займатися спортом, виховувати здорових і розумних патріотів, захисників Галичини, по школах збираються читати курс «Толерантність». Мовляв, на своїй землі, у своїй хаті терпимо ставитись треба до хамів, хуліганів, нелегалів, комуністів, тарганів, сатаністів, паразитів, педерастів, окупантів і всіх-всіх… Вчителі ж не пояснять дітям, де межа тої толерантності, бо і самі цього не знають! Інструкціїї не було. «Толерантність» — це курс лекцій, як швидко і правильно стати на коліна.
Говорив з одним можновладцем про те, як підтримати секції бойового гопака, стрілецький спорт, як зробити так, щоб молодь вчилася боронити себе, свою родину, свою Галичину. Часи ж непевні — воювали усі республіки союзу і ні одна з них не була готова до випробувань, бо усі були впевнені, що «ніц не буде». Начальник з того всього упрів, йому умкло, а потім у перелякано-пацифістичному пориві випалив: «Я проти зброї взагалі! Категорично! Я… я не люблю зброю!»
Як хлоп не любить зброю, то є велике підозріння, що він любить… іншого хлопа!
Спортивна стрільба повинна бути Галицьким національним видом спорту, це зумовлено нашою історією, а може і майбутнім. Арістотель неспроста сказав: «Про військові вправи громадян треба турбуватися не заради того, щоб когось поневолити, а заради того, щоб самим не стати рабами». Еге ж, Центральна Рада також не любила зброї і чим то все закінчилось?…
І насамкінець мушу сказати, що мені мало віриться в те, що наша «українська» русскоязычная армія буде захищати галичан у лиху годину. Ну, хіба що пару западенських підрозділів. Того й приходить думка, що споконвічні народні традиції та звич?й треба підтримувати і леліяти: «Партизанка — forever!»
Тарас Собко.
Івано-Франківськ
P.?S. А пам’ятника першоджерелу повстанських рухів в Галичині, опришкам, в нашій області немає. І чого би то? Комусь страшно?
Comments are closed.