Минуло півроку відтоді, коли у газеті «Репортер» від 1 травня 2008. р. була опублікована стаття під назвою «Акт вандалізму національного значення». Йшлося про церкву св. Параскеви, що у с. Шешори Косівського району (пам’ятка архітектури національного значення, збудована 1874 р.), у якій дерев’яні вікна були замінені на пластикові.
Ми сподівалися, що наші звернення до голови села Шешори Василя Якібчука, голови Косівської РДА Миколи Васкула, начальника відділу державної служби охорони культурної спадщини головного управління туризму і культури ОДА Андрія Давидюка дадуть результат і знущання над пам’яткою архітектури припиняться. Зрештою Микола Васкул запевнив нас, що церковна двадцятка разом зі священиком Юрієм Павличком усвідомили, що вчинили неправильно, а тому в церкві все ж таки будуть дерев’яні вікна.
Проте чиновник очевидно обіцянки не дотримав і ми з прикрістю нещодавно довідалися, що спонсорські кошти ($?3000) були витрачені на встановлення пластикових вікон. А це означає, що оте «усвідомили» означало приблизно таке: «ви собі пишіть, дзвоніть до кого хочете, а ми собі своє знаємо». Але йдеться все?таки не про приватну власність, а пам’ятку національного значення, яких у не спотвореному стані не так вже й багато залишилось на Украні — всього-на-всього 122.
Більше того, з неофіційних джерел ми довідались, що на одній з відправ служби Божої священик сказав парафіянам, що журналісти чомусь це питання підняли, але право і правда — їхні, оскільки він до когось подзвонив, все узгодив, а тому жодних заперечень проти заміни вікон немає. Такими словами, вочевидь, священик вирішив заспокоїти частину громади, яка опиралася діям меншості, а також зняти з себе відповідальність за своє самоуправство.
То чий дозвіл?
Член сільського виконкому і небайдужа до того, що відбувається у селі, жителька п. Марія розповіла кореспонденту «Репортера», що ні до, ні після того, як цю справу було порушено, загальні збори у селі не проводились: «Були проведені церковні збори тільки двадцяткою, і рішення приймала тільки вона. Я думаю, що ніхто вже нічого міняти не буде, втрачено, — печально резюмує п. Марія. — Більшість селян говорили: «Я проти, я проти», але все на тому ставало. Голова теж був проти, але вплинути не міг ніяк».
Від священика Юрія Павличка ми довідалися, що дозвіл на заміну вікон він ні від кого не отримував: «Є двадцятка, яка цим керує», ? сказав пан Юрій. А до нього можна звертатися з питань духовності, наприклад служби Божої та похорону. Проте, на його думку, нічого поганого в тому, що дерев’яні вікна міняють на пластикові немає, бо якщо міняти знову на дерев’яні, то вони знову будуть гнити.
На запитання: чи відомо Вам, що церква є пам’яткою архітектури національного значення і підпорядкована виключно Президентові України?, відповів: «Відомо». І додав: «То що, я маю у Президента питати, чи маємо право вікно міняти?». Це священик обґрунтував тим, що за 28 років його парафії на підтримку церкви не поступило навіть 5 копійок».
Від держави — 0?
Начальника відділу державної служби охорони культурної спадщини головного управління туризму і культури ОДА Андрій Давидюк сказав, що держава у першу чергу піклується про пам’ятки національного значення: «Виділяються мільйонні кошти — роз’яснює неоднозначну ситуацію А.?Давидюк. — А щодо того, що «жодної копійки не було виділено», як стверджує священик, — це неправда. І насправді він не звертався до нас жодного разу». Зате у Косівському районі є уповноважена особа Василь Струк (священик УГКЦ), який інспектує стан церков і сповіщає обласне управління про всі її проблеми.
Крім того, А.?Давидюк пояснив, що відділом державної служби охорони культурної спадщини головного управління туризму і культури ОДА написана програма до 2013?го року, згідно з якою мали би виділятися кошти з обласного бюджету для реставрації церков, дерев’яної сакральної архітектури. Коли все здійснюється згідно з реставраційними нормами і Законом України «Про охорону культурної спадщини», не може йтися про заміну на пластик, а тільки на аналогічні автентичні вікна чи двері. Звертатися з такими питаннями може безпосередньо і церковна громада, і сільський голова.
Проте за поміняні пластикові вікна, за словами Давидюка, нікого не покарають, адже був випадок, коли у Лаврі знесли браму XVII ст. — і це залишилось без покарання.
Чому?
За законодавством України винні особи у пошкодженні пам’яток культурної спадщини притягуються до кримінальної відповідальності. Але чомусь у Кримінальному Кодексі не вказано, яку відповідальність нестимеш за знищення пам’ятки архітектури. Щодо накладання фінансових санкцій, то законодавством прописані суми про стягнення у розмірі 170 тис. грн. Та з’ясувалося, що стягнути цю суму неможливо: «Ми зверталися до Міністерства фінансів, — розповідає Андрій Давидюк, — але довідались, що такий фонд не передбачений».
От так от. Максимум можна притягнути винуватців до адміністративного покарання у сумі АЖ (!!!) 152 грн.
Коло замкнене?
Аби довідатись, чи має вище керівництво церковної ієрархії вплив на таку ситуацію, ми звернулися до Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Замість митрополита Андрія нам запропонували поспілкуватися, з іншим духівником, який назвався о. Богданом. На його думку, винні у скоєному вандалізмі тільки голова парафіяльної ради, його заступник і скарбник, а священик має лише духовний вплив на громаду. За його словами «ні колишня, ані теперішня держава не дала ні копійки на те, щоб підтримувати церкви». Тому сказав: «не за те, пані, певно, взялася».
А для прикладу порадив подивитися, що робиться у Софії, яка є церквою не те що національного, а світового значення. Адже під нею гаражі будують, а ми до якихось вікон «вчепилися». А насамкінець о. Богдан (як він себе назвав) додав: «Пишіть собі статтю як хочете. Не знаю, хто там приймав рішення, але священик не винний».
Трохи дивно і моторошно стало від того, що саме так спілкуються з нами наші духівники. Але зате майже прояснилася картина і стало зрозуміло, що вікна пластикові ніхто міняти вже не буде і відповідати за це, очевидно, нікому. І все ж не знаємо одного: що споглядатимуть майбутні покоління…
Виходить, за таким принципом живемо, себто існуємо, прямуючи до нових віянь у сакральній архітектурі під назвою «пластикова».
Comments are closed.