Мабуть, поспішили свого часу митці оголосити епоху декадансу. Справжній занепад мистецтва трапився не на кінці 19 – початку 20 ст., а значно пізніше – на початку 21 ст. Споглядаючи на нашу івано-франківську богему, переконуюся про це не раз. А останню крапку поставив оцей(http://report.if.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=7299:2011-01-21-08-43-54&catid=139:2010-11-23-10-08-24) фотосет, опублікований сьогодні у “Репортері”. Здавалося, ну що б тут такого? Ну вирішили собі хлопці справити Йордана, показати свої статеві органи на камеру, виставити їх в Інтернет. Але це вже непоодинокий випадок випуску неякісного і абсолютно непотрібного більшості продукту. Браку. Халтури. Якогось мистецтва, яке й самим митцям лише зрозуміле.
Мені дуже запамятався один день на фестивалі “Порто Франко” минулого року. Тоді виступали Іздрик, “Драмтиатр” і “Зелені сестри”. Перші моменти мені навіть подобалось. Але потім, вникнувши у суть цього дивного симбіозу музики та поезії, яка не мала жодного змісту ані разом, ані поодинці, я собі поставила питання: “І оце ви називаєте мистецтвом? Хіба такою музикою захоплюються мільйони? Хіба такі вірші вивчають у школах, їх завчають на память?” Такої ж думки, схоже, була не я одна – до кінця концерту натовп значно порідшав.
Мистецтво повинне підносити, окриляти, навчати, змушувати задумуватись. Воно повинне нести сенс і залишатись у пам’яті. Це – занадто тонка та ніжна матерія, щоб псувати її грубим тесаком безталання, самовпевненості та вседозволеності. Мистецтво виховує людину. Ви б хотіли, щоб ваша дитина була вихована на психоделічних віршах місцевих нероб? Чи, подивившись у екран, сказала: “Мамо, а що це за сосиска висить у дяді між ногами?”. Смійтесь, смійтесь, але із отаких маленьких моментів і творяться особистості.
Мені соромно. Мені соромно за музикантів, за літераторів, за художників. Деякі із них дійсно талановиті, але більшість із них – наче нафтова пляма серед моря. Непотрібна і важко виводиться. Богема? Пхе! Збіговисько лінивих фанатиків психотропних речовин із своїм світом, у якому немає точки перетину з реальним.
Хочу закінчити цей запис одним своїм недовіршем(бо, насправді, я просто графоманка).
зробіть цій молоді евтаназію
не хіппі, не бітникам, не стилягам, не панкам
а розбещеним і лінивим дітиськам міленіуму
вихованих на дешевому алкоголі і порнофільмах
сумнівній літературі та освіті, неякісних вакцинах
і їжі швидкого приготування
убийте їх інфразвуком у їхній примітивній музиці
додайте у їхній алкоголь метанового спирту
задуріть їхній мозок 25-им кадром
налякайте їх 134-им кінцем світу
вони ж такі наївні і довірливі —
ці діти постмодернізму
заберіть у них клавіатури, гітари, фотоапарати!
нехай не заливають своєю нафтою море мистецтва
для них занадто легко творити халтуру і ставати знаменитими
без обєктивної причини на це
ну відімкніть цю молодь від апарату штучного мозку!
