З одного боку, звісно, розмальовані різнокольоровими фарбами фасади будинків та пам’ятники виглядають не надто естетично. З цим бореться і міліція, і управління ЖКГ. За словами Василя Гультайчука, голови прес-служби УМВС в Івано-Франківській області, малювання на стінах розцінюється як адміністративне правопорушення, яке несе за собою штраф у розмірі 17,50 грн.
По-новому вирішив боротися з графітниками й івано-франківський міськвиконком. Відтепер ті, кого спіймали за малюванням графіті, повинні не тільки сплатити штраф, але й відшкодувати вартість пошкодженого майна. За словами начальника управління ЖКГ Петра Косюка, «ми пропонуємо, щоби вони або самі все полагодити, або заплатити гроші. Квадратний метр стіни коштує від 15 до 25 грн. в залежності від об’єкта».
З іншого боку, самі графітники вважають свою справу справжнім мистецтвом. І якщо проштудіювати кілька наукових праць із цього питання (і такі навіть є!), то в деяких моментах можна з ними погодитися.
Що ж таке графіті, ми вирішили поцікавитися саме в тих, хто малює на стінах Івано-Франківська. Графітників або, як їх ще називають, райтерів, знайти виявилося не так вже й просто.
Першими погодилися поговорити про своє хобі два товариші — Олег і Тарас, 14 та 15 років. Хлопці розказують із захопленням: «Якщо ти малюєш, то маєш отримати від цього задоволення». Олег пригадує, як починав — його «підсадив» друг. «Спочатку ходив, дивився на інші малюнки, фотографував їх, брав звідти букви, стилі, а потім уже свої придумував».
Хлопці шкодують, що фарба зараз дорога — найдешевший балончик коштує 16 грн. Тому малюють на стінах нечасто. Перед тим, як вийти на вулиці, картинку треба разів із сім намалювати на папері. Розписувати стіни виходять увечері, командою з чотирьох чоловік — поки троє малюють, один стоїть «на шухері». Бояться не міліції, та їх ніколи не ловила, а власників будинків.
Існують для цих хлопців і свої авторитети, і улюблені картини. «На Чорновола є стіна, її малювала команда «Легенда Графіті», — розказує Олег. — Їм зараз років по 50, і вони живуть в Америці. А графіті малюють їхні діти та онуки».
Інший райтер, якого ми розшукали, уже старший — навчається у виші. Почав малювати, коли десь у класі сьомому побачив картинку в журналі. «Багато на папері малював, на вулицю виходити не поспішав, — каже хлопець. — Та не втримався і з подругою «замутили» команду. Тоді це було вражаюче, всього боялися. А потім хотілося ще і ще, бо ця гра безкінечна. Причини в кожного свої. Для когось це протест, хтось малює заради естетики, для інших — просто звичка, традиція, спілкування. Для мене — своєрідна терапія. Спорт корисний для тіла, а графіті — для розуму».
Він розповідає, що основа всього мистецтва райтера — то стиль. «Не для всіх ціллю є слава, але кожен хоче, щоб його впізнавали, щоб його роботи вирізнялися серед інших. Більшість спочатку копіює когось, а власний стиль приходить згодом — після численних трансформацій і постійної практики».
Найкрасивіше для нього графіті намальоване на стіні по вулиці Мельника, щось на зразок «залу слави». Проте справжніх професіоналів у нашому місті не так вже й багато. «З усієї маси можна виділити чоловік зо п’ять. А гордість Івано-Франківська — це команда ZAB».
Райтерів можна розуміти, а можна засуджувати. Проте їм самим від цього ані тепло, ані холодно. Кількість графіті в Івано-Франківську підтверджує: тих, хто малює, щороку більшає, а серед школярів це вже стало модою. Та викорінити настінні малюнки досі не вдавалося ніколи, нікому і ніде.
Те, що на стінах
Слово «графіті» походить від італійського «grafficare» — дряпати (дослівно «надряпані»). Спершу так називали одну із технік настінного малярства. Пізніше цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків.
В Україні мистецтво графіті з’явилося на зорі незалежності — на хвилі захоплення нетрадиційним «мистецтвом» майстрів з Голландії, Франції, Німеччини і США.
Щодо самих написів на стінах, то їх можна виокремити кілька різновидів:
Графіті молодіжних субкультур — картини, які може бачити кожен, але зрозумілі вони тільки членам цієї субкультури. Для прикладу можна навести графіті футбольних фанатів (абревіатура А.?С. А. В.).
Окремий жанр графіті, так звані «latrinalia» — саме цим мудрим словом називають написи у громадських вбиральнях.
Графіті політичного спрямування — їх у нашому місті полюбляють наносити на стіни ГО «Свобода» та Громадський форум.
Власне мистецькі графіті — вперше з’явилися у США в 1960?х, коли підлітки Нью-Йорка почали писати на стінах будинків свої імена, позначаючи так межі свого району.
Найчастіше саме такі написи ми бачимо на стінах будинків в нашому місті. Там, де не вистачає часу на повноцінну картинку, райтери залишають просто свій підпис — так званий «тег», який можна перекласти як «тут був».
Ну, якщо хтось має бажання подивитися на цілі картини, намальовані на стінах, то далеко ходити не треба. Вони є в кожному мікрорайоні міста.
