Курс молодого бійця
Аби стати на деякий час офіціантом, логічно, що потрібен був відповідний заклад. Вирішили податися до одного з івано-фран-ківських нічних клубів. Обрали «Panorama club». Домовитися про співпрацю було не важко. Арт-директор з ентузіазмом погодився взяти журналіста на горду посаду «офіціант‑стажер». Правда, трохи посміявся з наших планів — освоїти всі премудрості за день і ввечері уже обслуговувати столики.
Адміністратор вечора проводить експрес-курс молодого бійця. Ось кілька основних правил. Перше — офіціант повинен стежити за своєю робочою формою, мати акуратну зачіску, неяскравий макіяж і манікюр, ніяких прикрас на руках, окрім обручки. Друге — він має назубок знати меню, а також те, чого саме немає на кухні і в барі. Третє — треба вміти працювати з терміналом. Четверте — завжди бути ввічливим із клієнтом, хоча б яким той не був.
Стажера, як заведено, закріпили за фахівцем. Місію пояснювати тонкощі роботи відвели офіціантці Маші — в неї досвід близько трьох років. Потім видали робочу форму і бейджик.
Зранку в нічному клубі клієнтів було не надто багато. Маша почала пояснювати премудрості меню. І тут же виникли перші труднощі. Бо якщо зі стравами все було більш-менш зрозуміло — перше, друге, гарніри і салати ще викладалися у голові в якусь певну, хоча й не дуже логічну, схему. То над меню з напоями хотілося просто сісти і плакати. Найбільше «вбивали» коктейлі.
«Клієнт може попросити щось порекомендувати, запитати, які складники туди входять, який напій на смак, «вставить» швидко чи ні, скільки коштує», — добивала деталями Маша. І все це офіціант має розказати, не заглядаючи у меню. А крім того, ще є води, соки, фреші, горілка, вина, джин, віскі, ром… Завал. Здавалося, в одній голові все поміститися просто не може. Але Маша заспокоїла: «Це приходить з досвідом».
Та окрім меню є ще купа всяких нюансів у професії «офіціант», про які стало відомо по ходу справи.
Клієнт завжди правий
В обід почали сходитися люди. До новоявленого стажера, який біля барної стійки старанно вивчав меню, підійшов чоловік та попросив: «Мені обід, будь ласка». Почалося! Адміністратор сказала — «Вперед». Спочатку принести меню і попільничку. Потім — столові прибори і спеції, обов’язково на підносі, який має бути застеленим серветкою. До речі, за цим всім тут пильно стежать. Коли несла з кухні однією рукою на підносі картоплю з куркою, а в іншій салат — було відчуття, що зараз точно щось має перевернутися. Але нічого — донесла. З тої радості мало не забула сказати «смачного»…
За правилами, коли офіціант обслуговує якийсь столик, то має слідкувати за ним, аж поки клієн-ти не підуть: забирати порожні тарілки, витирати, коли щось розлилося, міняти попільничку за принципом «трьох недопалків». А таких столиків на одного припадає по чотири-п’ять. Дві офіціант-ки, обидві — Маші, які працювали у ту зміну, розповідають, що декому може й не подобатися, коли біля нього весь час крутиться офіціант. Але… «бувають випадки, що клієнти йдуть, не розплатившись, — виходять по одному. Не догледів, і за столиком вже нікого нема. Тоді вартість замовлення вираховується з офіціанта. Бувало, що «влітали» на серйозні суми. Так само здачу треба віддавати тільки тому, хто платив, — наставляють дівчата». Також трапляється, що клієнт, добряче посидівши, «забуває», що пив та їв. У такому разі час звертатися до адміністратора і охоронців.
«Буває, що нахамлять тобі за одним столиком чи підуть, не заплативши, — розповідають дівчата, — а тобі треба йти до іншого столика і посміхатися, наче нічого не сталося».
Ще одне, що має знати офіціант, — постійні клієнти. Приходить така людина і каже: «Те, що завжди». «Іноді ми навіть знаємо, — каже Маша, — чи нести йому цукор у пакетику, чи одразу висипати у каву».
До речі, при собі офіціант повинен завжди мати планшетку, запасну ручку і запальничку. Хоча запальнички клієнти повертають рідко…
Безкінечна зміна
Основний наплив клієнтів починається біля десятої вечора. Скоро розпочнеться дискотека. Від гучної музики тріщить голова. Робота тільки починається, а сил уже нема.
Народ збирається, займає столики. Процедура відома — спочатку меню й попільничка. Основна думка, аби тільки не попросили щось порекомендувати. Троє дівчат вже хвилин п’ятнадцять розглядають меню. Підходжу — «Ви вже щось вибрали?» — «Ні». Ще десять хвилин. Підходити вже чи трохи пізніше? Чи не буде це виглядати, буцімто над ними «нависають»? Врешті вони зробили замовлення. Тепер не сплутати б, кому що. Таки сплутала — дівчата мовчки обмінюються склянками.
Починається дискотека — музика стала ще гучнішою. От і спробуй тут правильно розчути замовлення. «Якщо добре не почув, краще перепитати, — каже Маша, — бо бувало, що приносили не те». Офіціанти зайняті роботою, снують поміж столиками. Маша з легкістю несе в одній руці на підносі три бокали пива і дві склянки соку, а в іншій — ще два пива. І це у напівтемряві, між людьми.
Цікаво спостерігати за тим, як змінюється публіка в залежності від кількості випитого спиртного. І як би там не було, офіціант повинен бути ввічливим.
Доходить перша ночі — до закінчення зміни ще три години. Від постійної напівтемряви відчуття часу давно втратилося, здається, що від самого початку триває один безкінечний вечір. Таких змін від десятої до четвертої офіціанту може випасти і дві підряд.
Коли вночі дісталася додому, висновків було два. Перший — не така то проста робота, як тобі здається, коли сидиш за столиком. Другий — працювати офіціантом не пішла б ні за які гроші. І ще — пообіцяла собі завжди лишати офіціантам чайові та віддавати запальнички.
