Одна зі знайомих, Марія, прихильниця «Маргоші», розповідає: «Цей серіал я почала дивитися випадково. Зайшла до сусідки в гості, а вона якраз дивилася першу серію. Я з неї посміялася, але сіла поруч, захопив сюжет. Зараз у нас вже існує традиція — я приходжу до неї кожного вечора на «Маргошу».
Більш високий рівень серіаломанії — це коли люди не просто дивляться серіал по телебаченню, а ще й скачують з Інтернету всі відомості про нього та нові серії. Гарний приклад — інший знайомий, Володимир. Він давно уже передивився всього «Доктора Хауса» і зараз скачує серії з оригінальним озвученням та російськими субтитрами.
Серіальна залежність — явище не нове в нашому, і не тільки в нашому, суспільстві. Ще з дитинства пам’ятається, коли бабуся працювала на заводі, після закінчення зміни вся жіноча частина бригади приходила до нас. Вмощувалися. Хто щасливіший — на ліжку, а кому не поталанило — на підлозі перед телевізором. І дивилися «Дику Розу». Після фільму всі дружно бралися співчували героїні Вероніки Кастро. Щось схоже було і з «Багаті теж плачуть», і «Санта Барбарою».
Перелічувати серіали, які наш люд передивився за всі роки, — справа даремна й безкінечна. Нині голубий екран приваблює до себе іншими улюбленцями. «Ранетки», «Кадети», «Щасливі разом», «Маргоша», «Єрмолови», «Відчайдушні домогосподарки», «Доктор Хаус» і т.?д. Усіх не порахуєш…
Серіалам ми віддаємо певний час, отже частину свого життя сидимо перед телевізором, переймаючись пригодами видуманих персонажів. Тобто обмінюємо те, що могли б пережити за цей час самі, на те, що переживають на екрані вони. Чому ж люди так захоплюються серіалами, що готові жертвувати реальністю заради ілюзії?
За словами доцента кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету Лариси Міщихи, існують певні причини того, що люди «підсідають» на серіали. По-перше, це властиво пенсіонерам, домогосподаркам чи просто психологічно самотнім людям. Вони можуть і не жити на самоті, але відчувати брак спілкування. «Їхнє життя позбавлене якогось дистанційного смислу, — каже психолог. — Особливо це проблема людей старших, які відчувають втрату молодості, потрібності. Саме ця категорія потрапляє на найбільший рівень узалежнення — один серіал подивилися, потім другий. Ці люди знаходять у телеепопеях ілюзію наповненості смислу життя».
Друга категорія: людина ввімкнула телевізор, коли там транслювали серіал, і він її захопив. Лариса Міщиха запевняє: «Зацікавити може внутрішня зачіпка, власна проекція, свій сюжет. Це можуть бути схожі професійні, сімейні чи інші обставини».
Третя — ті, кому певний серіал нарадив хтось зі знайомих, мовляв, «там чисто про тебе». Людина дивиться той серіал і бачить в героєві себе, а сам фільм і вчинки певного персонажу ідентифікує із собою та своїм життям.
Ну і четверта — прихильники комедійних серіалів. Їх переглядають, щоб відпочити, хай навіть серіал тупий і примітивний. Цим людям не потрібен штучний драматизм бразильського «мила», а навпаки — відсутність проблем. Хоча б на екрані.
Як стверджує Лариса Міщиха, людина, яка стала заручником серіалу, наче потрапляє у наркотичну залежність. Вона жертвує поточними справами, щоб тільки переглянути наступну серію. Якщо ця людина емпатійна (схильна до співпереживання), інтравертована (дуже занурена в себе), то вона може цілком реально страждати за героїв фільму. Серіали провокують проблеми не тільки з самореалізацією, кар’єрою, але й із родиною. Адже час, потрачений на фільм, з більшою користю можна було би приділити собі, чоловікові (жінці), дітям.
Головне, на чому наголошує психолог, — не варто позбавляти себе повноцінного життя. Адже ваша власна реальність може бути значно насиченішою та цікавішою, ніж перипетії видуманих екранних персонажів. Якщо ви тільки дозволите їй такою стати. Так само і люди, які поруч, можуть виявитися багатограннішими і ціннішими, ніж ті, за яких ви так вболіваєте. Якщо ви тільки знайдете для них трохи часу…
